cerkva-instytut spasinnjaСучасне  суспільство  має  низку  важливих проблем, але  у їх розв’язанні  чомусь не завжди звертається до  представників  духовної  інституції. Якщо людина відчуває  потребу, то  швидше  поспішає до Бога,  а коли час смутку  минув – тоді залишає поріг  храму Господнього. Тут  слід  звернути  особливу увагу на психологічний  стан людини, духовне  лікування,  зміцнення фізичного  тіла, процес  спасіння  людської  душі.

За  поглядами людей,  духовна інституція здебільшого   постає як засіб матеріального  прибутку, впровадження  бізнесу, тобто виступає своєрідною  матеріально – фінансовою інституцією. В  тім, не  можна  довільно  стверджувати, що  церкви  цим займаються. Не  всі духовні інституції  приймають у цьому  участь. Адже  священики  прекрасно розуміють, що  завдання церкви   –  спасати  християнські душі, викривати   у неправді грішників,  наставляти їх на вірний  шлях. Варто  зазначити, що ставлення до церкви  на сьогоднішній час  різко негативне, оскільки приховуються її  природні причини. 

Негатив різко позначається  на внутрішньому так і зовнішньому  церковному  житті, самому  духовенстві,  нехтуванні ними  священицьких  обов’язків, неправильною нормою поведінки  священика, прослідковується  деяка політична заангажованість  із відходом  від  духовних істин.  Складається  таке  враження, що  люди  взагалі  не мають усвідомлення  того, що  означає церква  у їхньому  індивідуальному житті.  Спостерігаючи  за розвитком  духовних інституцій  у  наш час,  не  можливо упустити із виду гострі   проблеми    суспільства, що постали перед   нею.

Якщо  ж священики  беруть на  себе  компетенції  Голови і Керманича  Християнської  Церкви – Ісуса Христа, надто багато повноважень, які лише  гальмують процес  інтенсивного  розвитку православ’я  в цілому, то  для  чого  вони це роблять?  Стосується   це в першу  чергу  тих,  хто  замінив  духовне  на  матеріальне,  занедбуючи  закон :  любити один одного  і Бога  в тому числі.  На превеликий  жаль  цього  не  відбувається, натомість  ми бачимо  різкий  відступ  від  християнської  віри, що супроводжується будівництвом  не духовного, а  матеріального царства.  Людина  навіть не  уявляє,  що вона робить  по відношенню до світу,  інших таких  як і вона  сама,  природи.

Люди  полюбили  більше  матеріальну  славу,  не думаючи   про  нетлінну, вічну  у  раю. Якби  сьогодні  священики  пішли на вулиці  проповідувати  Євангеліє Христове, то лише  одиниці  сприймали їх,  а решта  «побила б   камінням»  як  у новозавітні  часи  життя Ісуса Христа  і апостолів.  Церква  повинна  вести боротьбу  з  неправдою, із метою утвердження  віри, духовності,  моралі на  Землі   і  будівництва  Царства Божого  в  кожному людському  серці.  Відсутність  цих чинників   веде  до загибелі  цілого  світу  і остаточної  перемоги  царства  Сатани.  Для  уникнення  цього   необхідно об’єднатися  кожній релігійній  конфесії,  деномінації,  релігії, незалежно  від  раси, чи  національності, етнічного  походження,  припинивши чвари  –  відстоювати  справедливість,  мир,  свободу і  людську  гідність,  не залежно  від  релігійних  поглядів або  переконань.  Це може  дати поштовх  до солідарності  усіх  людей  заради єдиної мети – призупинення  злочинності, крадіжок,  шахрайства,  корупції.

Церква   має універсальне  значення  для всього людства на  земній  планеті.  Її  універсальність  визначається  у духовно – моральному  відродженні  суспільства.  Христоцентрична модель   вказує  на  співвідношення  людина – Бог – світ, у якій важливим центром  сприйняття   реальних  процесів  виступає  людське серце.  Чим далі  людство віддаляється від церкви і Бога, тим  їхнє  життя  перетворюється на  справжнє пекло. Соціальні  проблеми  є тому  підтвердженням.

Церква  –  орієнтир, який повинен  спрямовувати  людство  через пізнання  духовних  істин  до  Бога, а  не закривати  двері  у Царство Боже.  Якщо надалі  це повторюватиметься,  церква  може  втратити не лише  свій  авторитет  для сучасного суспільства, а й  духовний  статус  як інститут спасіння Бога  на  Землі.  Уникнути цієї проблеми  звичайно  можна, але  для цього  слід  оправдати  довіру  самих  людей  до неї.  І  коли  буде  порядок  і дисципліна  у  державі,  відповідно  існуватиме  у суспільстві та церкві.

Завдання  церкви  полягає  у місіонерстві,  катехизації та євангелізації,  а не в тому хто більше  заробив  і  конкурує  один  з одним, адже  Богу  цього  не  потрібно, оскільки вимагає  від нас  лише одного  –  віри, добрих справ, любові  для того, щоб  змінити світ і зробити його таким,  яким  бажав би бачити  сам  Ісус Христос.  Не  дарма ж апостол  Павло говорить, щоб  християни  стяжали  ум  Христа  Спасителя, дивлячись на світ  Його очима.

Церква  надалі  повинна  виконувати  божественну  місію, доручену їй  Богом.  Але  для цього  її представникам  необхідно  думати більше  про духовне  спасіння  релігійної громади, ніж  про накопичення земних   статків.

Богдан  Стрикалюк