Борис Грінченко – представник української молодіжної інтелігенції,  грамотна і освідчена особистість, що проявила себе як лексикограф та перекладач .

Народився у знатній сім’ї на хуторі Вільховий Яр тодішньої Харківської губернії  9 грудня 1863 року. Батько Бориса був призначений поміщиком. У 1874 році віддав сина на навчання до Харківської реальної школи.  У 1879 – отримує  обмеження читання на українській мові.  За спробу прочитати українською був вилучений із числа вихованців цієї школи (діяв імператорський указ про заборону української  мови). Після закінчення Харківського університету  отримує спеціальність «народний вчитель».

У 1881 – займається  вчителюванням  в школі, яка входила до Сумського  уїзду; земським служінням в місті Чернігів, Київ. У 1883 році – відбувається зустріч у Змієві, яка змінила життя молодого письменника Грінченка – Марія Гладиліна, з якою поєднав  подружнє життя у 1884 році. Переїхавши до Михайлівки (зараз село Олексіївка), зайнялися справами з нагоди  відкриття української школи  на Донбасі. 30 квітня 1888 року – Грінченка звинуватили у вільнодумстві і затримали жандарми.   У 1891 році стає ініціатором українського національного руху.  Створює разом з Боровиком, Липою та Міхновським  першу організацію під назвою «Братство тарасівців».

Мета організації – створення незалежної України.

У 1893 році  він відмовився приймати участь з нагоди святкування тридцяти років педагогічної діяльності  Алчевської, і зрозуміло чому. Назавжди залишає Олексіївку. З 1895 по 1899 роки працює в Чернігові, займаючись редагуванням тритомної книги «Етнографічні матеріали». Потім його запросила редакція газети «Київська старина». У місті Києві розпочав роботу редактора.  1900 року  було видано книгу – довідник «Каталог Музею української старовини В. Тарновського», а також іншу – «Література українського фольклору  1777 -1900». Сумлінно працює над чотиритомником –словником з української  мови (видання 1909 року), за який був удостоєний премії РАН. Світ побачив етнографічний збірник Грінченка «З уст народу: Малоруські  розповіді, казки та притчі».

У 1904 році обирається як лідер УДП (українська демократична партія). У цьому ж році організовує та утримує керівництво над українською радикальною партією. В результаті об’єднання  з українською демократичною  партією,  у 1905 році утворюється українська демократично- радикальна партія.  Не міг разом зі своєю дружиною пережити  смерті дочки  та внука. Останні роки життя проводить на південній частині Італії.  Письменник відійшов у вічність 6 травня  1910 року  в провінційному італійському  місті Оспедалетта.  Перепоховання Бориса Грінченка відбулося на міському Байковому кладовищі Києва.

Грінченко є автором літературних творів, які увійшли в історію культури, побуту, традицій українського народу: «Олеся», «Батько і дочка», «Без хліба», «Брат на брата», «Дев’яте січня », «Сам собі господар», «Україна»  та багато інших.

Богдан Пегас