Що власне  ми розуміємо під поняттям «біоетика»? Чи існують протиріччя між біоетикою і релігією?

Сам концепт є складним, оскільки охоплює сферу людської життєдіяльності. Отож, біоетикою слід називати площину міждисциплінарного дослідження проблем етичного, філософського і антропологічного характеру як результат виникнення прогресивної біологічної медичної науки із вселенням найновітніших технологій в практику охорони здоров’я.

Тобто як з’ясувалося основними проблемами є ті, які вирішуються практично на межі «між життям та смертю». Із зародженням цієї науки у вирішенні біологічної дилеми важливим виключно залишається світоглядний аспект. Адже світогляди можуть бути філософськими або ж релігійними, тоді біоетична проблема розглядається суто з двох позицій: філософсько-світської або ж релігійної. Біотетика по суті  важкооглядна багатоманітність біоетик. Само собою вони різні: християнська, буддійська, мусульманська, тощо.

Біоетика і релігія

Вперше термін «біоетика» з’являється в американського лікаря Ван Поттерра. У 1971 році світ побачив його книгу «Біоетика: міст у майбутнє». Термін був вживаний для того, щоб позначити особливий варіант екологічної етики. Ідея Поттера – об’єднати зусилля гуманітарної та біологічної науки з метою вирішення проблеми збереження життя на землі, враховуючи наслідки науково-технічної революції (розвиток медичних анннотехнологій).

Потім цей термін використовувався акушером і ембріологом Хеллегерсом для того, щоб позначити міждисциплінарні дослідження моральної проблеми біомедицини, із захистом гідності та прав пацієнтів. У 60-ті роки другої половини ХХ століття медичним співтовариством притримувалася думка що в ім’я блага «людства» можна пожертвувати благом окремої людини. У записках Вєресаєва можна прочитати про пацієнтів як «піддослідних кроликів», яких без їхньої згоди примусово заставляють.

Аналогічні випадки відбувалися у всьому світі. Наприклад у Франції з дослідницькою метою спеціально заразили венеричними хворобами жінок давньої професії – проституції. А в США поширювалася хвороба сифілісу. Усе це тривало до 60-х років, доки не почалася серйозна дискусія в даному питанні. Внаслідок соціальних дебатів був сформований принцип «автономії особи» пацієнта та захисту усіх його прав. Усе було задекларовано в офіційному документі «Хельсінська декларація» Всесвітньої медичної асоціації  1964 року, а 2000 – набула законної чинності. І лише за погодженням з нею проводилися наукові дослідження  на людині.

Якщо виникав певний ризик, в той момент його здоров’я   практично могло бути застраховане, це б не викликало жодних сумнівів зі сторони хворого, оскільки усі  права пацієнта надійно  захищені. Тому справедливо стверджувати про необхідність таких речей, адже застрахована особа захищена законом. Адже закордонні операції пацієнтів потребують медичної процедури і тут є важливим договір між двома сторонами, з однієї сторони – лікарем, який несе відповідальність за пацієнта, а з іншої – пацієнтом, який застраховує найбільшу цінність – здоров’я і життя.

Якщо в країнах пострадянського простору допускалася помилка, то лікар ніс за своє недбальство сурове законне покарання. На превеликий жаль через недбальство лікарів у людському організмі можуть залишитися при операції прилади медичного обслуговування: бинт, скальпель, ножиці і так далі. Не акуратне поводження з цими предметами стає результатом тисячі людських смертей.

Згідно релігійної точки зору, життя людини – безцінний дар Творця, а той, хто забирає його, не зважаючи на моральні, релігійні норми  буде нести сувору відповідальність перед Всевишнім.

Пегас