Передумовою об’єднання двох духовних інституцій став «великий розкол» 1054 року (за іншими даними 1420 року – подія штурму Константинополя військами Османської імперії).

Необхідно зазначити, що православна церква в Україна опинилася вкрай важкому становищі, яке проявлялося через низку речей: занепаду церковної дисципліни, різних непорозумінь братств, ієрархії, різкого зменшення матеріальної підтримки, що власне й привело керівників церкви переконатися у тому, що унія приведе до порядку і дисципліни, а набутий ієрархічний статус нарівні з католицькою церквою, очолених місць сенату – стануть запорукою росту авторитетності серед духовних осіб, а також простих мирян.

Українські єпископи вважали, що унією мали б вирішитися значущі питання: полонізація, окатоличення православного населення, адже як частина єдиної церкви, отримання рівних прав від держави – Річ Посполита, відсутності дискримінації серед українських міщан та ігнорування православної знаті у розподіленні посад.

Підтримання унії здійснювалося зі сторони польських можновладців та їхніми сподіваннями на пришвидшення процесу входу земель України та Білорусії до польської держави. Католицька церква прагнула відновлення втрат, які завдав реформаційний рух з допомогою розширеного впливу та земельних володінь на Сході.

Позицію щодо унії православних з католиками у 1590 році відстоював львівський єпископ Гедеон Балабан, йому не подобалися безкінечні суперечки братств, нетактовне втручання Константинополя у справи православних братств і намагання контролювати ієрархію через передані їм функції від вселенського патріарха. Унія була підтримана єпископами і київським митрополитом Михайлом Рогозою. Реалізація цієї головної ідеї ними відбувалася у таємний спосіб, оскільки і самі змовники добре знали якою буде реакція суспільства, насамперед православного братства.

Берестейська унія 1596 року: причини і наслідки

Ще до Берестейського собору ідеологи унії узгоджують питання, які стосуються перш за все традиційності літургії і обряду, право одруження священиків, унії православ’я з католицизмом. Відповідно, це узгоджується з королем та католицькою церквою. Наприкінці 1595 року римським папою Климентом було схвалено рішення визнати унію офіційно з метою надання гарантованих прав та привілеїв для української церкви.
Дії єпископів православної церкви викликали масове невдоволення черед української громади і не лише однієї її.

Осудив такі рішення і виступив проти них борець за ідею об’єднання церков – князь Костянтин- Василь Острозький. Він був настільки роздратований таким вчинком свавільності єпископів без погодження цього питання з духовенством, мирянами, православною церквою, тобто ієрархами. Острозький заручається сильною підтримкою православних, протестантів для того, щоб захистити релігійні інтереси. Масові агітації, направлені проти унії проходили як на Україні так і в Білорусії. Такої зворотної реакції не очікували двоє єпископів – Гедеон Балабан і Захарія Копистенський, що змусило їх відкинути унію і перейти на сторону Острозького та інших з ним.

Вирішити головну проблему мав проведений з жовтня 1596 року Берестейський собор. В тім він став причиною розділення двох непримиренних таборів і призвів до скликання двох соборів: уніатського і православного. Осудження відбулося за рахунок другого над єпископами – відступниками та митрополитом (позбавлені титулів, посади).

Таким чином відбулося проголошення унії з Римом, визнання догматів, непогрішимості римського папи, збереження православних обрядів та богослужбової церковнослов’янської мови. Відтак, уніати удостоїлися привілеїв: звільнення від оподаткування, шляхтичі мали право очолювати державні посади, унійні міщани були рівні у правах з католицькими. Шість єпархій було долучено до київської митрополії: Київську, Володимир-Волинську, Турово-Пінську, Луцьку, Холмську, Полоцьку, а з 1692 по 1700 – Перемишльську і Львівську.  Отож, церковний розкол 1054 року, який повинна була подолати Берестейська унія не вдалося, що стало результатом іншого, оскільки крім католицької і православної церкви утворилася ще одна – уніатська або як прийнято її ще називати – греко-католицька.

Єдності в українському суспільстві унія не принесла, тільки розділила його надвоє: православне населення з єпископами – противниками унії та меншість – з митрополитом і єпископами, які підтримали унію. Боротьба, яка розпочалася між обома сторонами ні до чого позитивного не привела, що закінчилося безрезультатно для однієї з них. Уніатів підтримав сейм Речі Посполитої і оголосив, віднині Уніатська церква обов’язкова для українського православного населення. Наслідки Берестейської унії очевидні: конфіскація всього церковного майна на користь уніатів, великий духовний розкол української нації.

Пегас