Буддійська література як ми бачимо створювалася на різних мовах протягом століть, відповідне місце якої займали  розповіді, що поєднують з вченням Будди.  Вони стали називатися  джатаками та аваданами.

Справа в тім, що  утворення відповідного специфічного жанру у буддизмі обумовлене виникненням синтезу традицій літератури та фольклору, існуючого в індійському народі ще до появи  буддійського вчення. У джатаці та авадані  можна  помітити характерну  власну тематику та художні особливості. Джатаки мали оформлений вигляд легенд в буддійському середовищі, тоді ж як опрацьовані  епічні пісні  мали буддійський характер, їх можна віднести до циклів «Махабхарати», «Рамаяни».  Поширення  буддизму в Індії та Непалі  сприяло  проникненню джатак та авадан  в Центральну Азію.

Зазнаючи змін, відповідно до змінних умов,  виникають оповідання за старими зразками. Відбулася зміна в акценті оповідання,  уніфікація організації тексту.  Мета джатак і авадану – настанова тих,  хто слухає  в  моральності, щедрості, милосерді,  за зразком поведінки  Будди у його житті. Ними акцентується  увага у демонструванні причинно-наслідкових зав’язків, які визначатимуть  народження та життя  живих істот.

Джатакі від початку  сприймалися  як минуле життя  Вчителя, але це не перешкоджало їм надалі залишатися  розповідями, тим не менше, адже  буддійське опрацювання як не як  було  тісно  прив’язане до однієї особистості – Будди. Саме в цьому вони популярні. Будучи  не тільки почутими, а й прочитаними, джатакі  пройшли інсценування в релігійній та напіврелігійній уяві, з їхніх  сюжетів у буддійських храмах  створювали фрески та барельєфи.  Прийняття буддизму іншими країнами давало можливість популяризувати  джатакі не лише в Індії, а й за її межами.

Найбільшого поширення  набули джатакі – апокрифи, які створив місцевий фольклор. Важливу роль свого становлення як оповідальна література, джатакі відіграли в таких країнах як Шрі—Ланка, Кампучія, Таїланд, Бірма.  Розповіді передусім розділені на аваданів та джатак.

Нам продемонстровані причинно-наслідкові зв’язки між теперішніми та далекими минулими подіями. Відношення  до справжнього та минулого він насправді немає. Розповіді місять думку про те, що гарний вчинок не знищить наслідки поганого або ж навпаки.  Друга група  розповідей  має вчення, згідно якого  добра справа може формувати добру карму, проте  найнеобхіднішими слід вважати «Три Коштовності»: Будда (Пробуджений), сангха (чернеча спільнота), дхарма (закон істини).  Друга група розповідей  характерна джатаками.  В джатаках Будда – діюча особа розповідей минулого та учасник подій, які слугували приводом для  подібної історії.

Тема карми в них  відтісняється, натомість вона замінюється кармічним зв’язком  живих істот.

Богдан Пегас