Порушені питання понять рівності та демократії як довготерміновий наслідок християнських цінностей. Книга є своєрідним протестом філософа щодо невідповідності принципів, які декламує християнська церква та реальної практики християнської церкви в історії х невідповідністю вчення реальності. Філософ доходить до критики апостола Павла і винайдення ним Бога та подачу Євангелії «саме низьке із усіх невиконаних обіцянок, — безсоромне вчення про особисте безсмертя». Філософом Ніцше підтверджується те, що Павлом за істинне свідчення смертного життя Ісуса Христа видавалася галюцинація, віруючі в це вчення – ідіоти.
Істинні християни на його думку повністю відсутні, окрім Ісуса, про що сам говорить «в сутності був тільки один християнин, і він помер на хресті». Від нього сиплеться звинувачення на християнство. Описує християнство як таке, що воно істину перетворило в брехню, а чесне – в духовну низькість, а рівність душ перед Богом – це фальш. Наступне звинувачення стосується того, що з «сильної» людина зробилася «негідною, відкинутою».
Християнство визначається як діяльна співстраждальність до невдах та слабких, тому така риса релігії шкідлива на відміну від пороку. Тим самим відкидається важливе християнське добродійство – співстраждання, яке діє пригніченим чином, через яку втрачається уся сила. Релігійна віра за поглядами Ніцше – не бажання знати істину. Стверджує про відсутність зв’язку у християнському вченні та його моралі з дійсністю.
У Ніцше такі причини як Бог, душа, дух, свобідна чи не свобідна воля є лише чисто уявними і не більше того. Досить така незвична уявна наука про природу, психологія (розуміння і не розуміння себе), тлумачення почуттів, з допомогою символічної релігійно-моральної мови: каяття, згризання совісті, спокуса Диявола, близькість Бога; тоді ж як в уявній теології (Царство Боже, Суд Божий, вічне життя).
Ніцше проклинає християнство, яке з його точки зору – єдиний великий інстинкт помсти, безсмертна, соромна пляма людства. Як ми бачимо книга «Антихрист» містить основні положення ніцшеніанства, а критика християнства – елемент цього вчення. Від початку книга носила іншу назву «Переоцінка усіх цінностей». Її написання йшло паралельно з іншою «Сутінками ідолів». Філософ навіть ділився цим у листі до Дьойсена, чітко повідомляючи йому що вказана назва стане заголовком до книги «Антихрист», сама ж готова до друку.
Пишучи ще одного листа до Мальвіди фон Мейзенбург, бажав почути власну думку з приводу нового імені, тому й вибрав «Антихриста». Ніцше тішився думкою з Францом Овербеком у адресованому йому листі, кажучи, що він задоволений тим як перший читач матиме деяке передчуття того, про що власне йде мова в книзі: обіцяного ще давно Антихриста.
Сама книга мала низку неточностей, пропущень. Редакційна робота, очолена Шльохтою тривала до 1956 року. В період Російської імперії та церковної цензури твір Ніцше був заборонений, оскільки містив антирелігійний зміст. Але пізніше почалися проблиски праць Ніцше, спочатку частинні, а потім їхні повні переклади. В процесі цензурування тексту, втрачався сам смисл твору, проте ті, що захоплювалися читанням не мали жодних сумнівів в оригіналі праці. Наприкінці ХІХ століття виникла велика кількість перекладів, публікацій, складовою яких стало критичне осмислення поглядів Фрідріха Ніцше.
Пегас
