У Протагора людина розуміється як «мірило речей», в Арістотеля – соціальна істота, але йдучи далі вона стає суб’єктом пізнання об’єктивного матеріального світу. Який би конкретний період, епоху ми не взяли всюди присутня людина. Зрозуміло, що з відсутністю людини не існувало б історії. Але все ж таки вона там знаходиться.
Людина може існувати як в часі так і просторі, проте це є лише тимчасовістю. Вона стоїть в центрі Всесвіту (антична модель антропоцентризму епохи Відродження), теоцентризм відсутній, його випереджає гуманізм, моральні якості якого: справедливість, чесність, креативність.
Людина насправді стала таємницею для сучасних наукових досліджень. Ніхто до кінця з науковців не розгадав людини, беручи до уваги лише матеріальну оболонку. Усі говорили лише про тілесне і те, що стосувалося психо-фізіологічних процесів діяльності людини. Людина – це не машина, про яку писав матеріаліст Фуко, а фізіо-біологічна, духовна істота і вона не піщла від приматів, а є результатом креаціоністичної революції.
Гіпотези щодо людини, яка є роботом з частинами деталей, про що дуже часто любили говорити марксистти-леніністи — помилкові як і сама їхня теорія. Адже всередині людини – мікрокосмос і вона є невідємною частиною Всесвіту, матеріального і духовного світу. Для матеріалістів не існує «іншого життя », тільки смерть.
Пегас
