Сучасне суспільство почало забувати, що таке доброта, взаємоповага та щирість. Соромно, що поряд із таким швидким прогресом в усіх сферах життєдіяльності суспільства, громадяни припинили помічати духовну красу внутрішнього світу, женуться за тим, що блищить та намагаються обігнати один одного, запобігаючи різних методів.Із початком бойових дій на території Донбасу, люди припинили чути, поважати та розуміти одне одного. Світ перетворився в ізольоване поле, де кожен вважає вірною лише свою точку зору та чує лише те, що сам промовляє. Війна, яка прийшла на землі Сходу України привнесла розлад у відносини між людьми, багато хто через різні погляди на останні події у країні припинили своє спілкування із близькими. «Ти живеш на Сході, а я на Заході – ми не земляки! В тебе думка не така, як у мене – ми не будемо більше підтримувати зв’язок» — і так, це не видумки, це реалії сьогодення. Та ще й навздогін лайливі слова, образи. Хіба це не дурощі? Куди ж поділась людяність? В такий нелегкий для усіх час люди повинні триматися разом, допомагати та надавати підтримку один одному. Чи краще облаяти когось або спостерігати за тим, як людина страждає?
Звичайно, така поведінка людей є наслідком не лише бойових дій. Завжди існували люди, котрі й геть не знають, що таке «гуманізм». Людей, в яких немає нічого святого можна спостерігати кожного дня, в будь-якому місці, і байдуже, чи то у магазині, на вулиці, у громадському транспорті, або в кінотеатрі… Ось бабуся стоїть на пішохідному переході та боїться перейти дорогу, бо водій не лише не знає правил дорожнього руху, а ще й «плював» на те, хто там іде, бо він почуває себе «королем доріг». Мова йде не про усіх водіїв, але, на жаль, багато хто так і робить.
А ось в школу приходить новий хлопчик, в якого є невеличкі дефекти мови – і його нові однокласники починають перекривляти, бо він «не такий, як вони».
А там продавщиця кричить на бабусю, котрій не вистачає 5 копійок, щоб купити хліба. Навіть, не розуміючи того, що для цієї людини 5 копійок стануть відрадою, бо вона декілька днів збирала на цю покупку гроші, тому що її син пияка забирає всю пенсію та знущається над літньою людиною… Чоловік, який йдучи додому після тяжкого робочого дня, втрачає свідомість та лежить посеред вулиці, а всі проходять повз нього й думають: «Пияка, хіба не соромно?»… Дівчину, що їде у громадському транспорті, цькують, бо вона не поступається місцем старенькому дідусю, й ніхто не знає, що в неї замість ніг протези. А жінку із синцями на венах одразу ж голосно женуть із кав’ярні, бо це наркоманка, хоча за годину до цього вона їздила у лікарню і здавала свою кров для людини, якій необхідна швидка операція.
Сучасне суспільство втратило будь-які натяки на людяність, заміть того, щоб поцікавитися чужою проблемою, люди додумують те, що їм хочеться, живуть незрозумілими стереотипами та вбачають в усьому лише бруд.
Спостерігаючи за деякими «екземплярами», хочеться стати посеред вулиці й закричати: «Люди отямтесь! Де ваше співчуття, куди поділась ваша доброта та щирість?».
Розмірковуючи на тему людяності, я одразу пригадую ситуацію, коли в наше місто приїхав благодійний фонд, щоб надати хоч якусь допомогу мешканцям у скрутний час. Отримуючи два великих пакети гуманітарної допомоги, один чоловік зробив вираз обличчя, немовби тільки що проковтнув цілий лимон, а йому лише не поклали у гуманітарний набір шматок мила. Замість слів вдячності, деякі люди поводять себе начебто їм хтось щось повинен. Толерантність та ввічливість почали відходити на задній план, сьогодні егоїзм та меркантильність беруть верх.
Незважаючи на весь світовий прогрес, на сьогоднішній день іде деградація внутрішнього світу людей. Замість добрих слів, людям стало приємніше промовляти те, що могло б якось образити або зачепити за найболючіше свого співрозмовника. Куди котиться цей світ?
Людяність – це засіб, котрий може врятувати світ від війн, це засіб, який може стати порятунком чийогось життя. Людяність може стати кроком у світ, новий світ, де люди своїм взаєморозумінням, своєю добротою та щирістю здобудуть нові вершини та виховають гарних нащадків, котрі не знатимуть того, з чим довелося зіштовхнутися сучасному суспільству.
Людяність — це одна з найголовніших якостей будь-якого громадянина. Байдуже, хто ти: лікар, поліцейський, журналіст або слюсар, в першу чергу, ти — людина! Нехай же «людина» стане не лише словом, яке ми вимовляємо кожного дня, а тим джерелом, яке вбирає у себе усі найцінніші риси, випромінює добро, любов та красу свого внутрішнього світу, й дарує посмішки і гарний настрій! Простягнувши руку допомоги, тому хто, цього потребує, та розділивши чиєсь нещастя, ти відчуєш себе зовсім по-іншому, твоїй душі стане тепліше у цьому світі!
Сікорська Марта
Луганська область, м. Попасна
