(крилата фраза, вжита після принизливої для
французів поразки при Росбаху).
«…від усякого дерева в саду ти будеш їсти.
А від дерева пізнання добра і зла… не їж від нього,
бо в день, в який ти скуштуєш від нього,
смертю помреш» [12, Бут. 2:16-17].
Здавалося б, ну що може бути спільного у крилатої фрази та у цитати з Книги Буття? Можливо, я передала куті меду, взявши за епіграфи абсолютно різні джерела у яких, з першого погляду, немає нічого спільного. Але поглянувши глибше помітимо — спільне є. І це спільне – ми, люди. Які, однак, скоро забудуть як це – бути людьми.
Багато подій, які мають місце у сьогоденні, викликали б скептицизм у наших далеких предків.
Прискорення поступального розвитку суспільства – не швидкоплинне явище, яке слід тільки перечекати. Це характерна риса сучасної епохи, викликана до життя не так науково-технічним прогресом, як зростаючим включенням в активну історичну діяльність широких мас населення. Людина, що вирішила кинути виклик науково-технічному прогресу, вірогідно, змогла б прожити життя демонстративно не користуючись ніякими товарами, винаходами після його повноліття, але їй б не вдалося сховатися від всезагального прискорення темпу життя. Та й хто сказав, що людина не хоче користуватися пропозиціями прогресу? Хоче, ще й як!
Однак, те, що ми бачимо сьогодні – хіба про таке майбутнє ми мріяли? У наш дім стукає страшний сон Айзека Азімова чи Святослава Лема, а ми відриваємо двері спокійно, розважливо, не думаючи про наслідки, забуваючи про духовність та про те, що робило нас людьми останні дві тисячі років.
Безперечно, сьогодні людина знає про небезпеку яка її очікує більше, ніж знала сто років тому, а ще через сто років це знання вдосконалиться. Можливо, тоді вона використає його собі на користь? Адже очевидно — формується нова цивілізація. Те, що з новою цивілізацією формуються якісно нові цінності – очевидно не менше. І що означають ці зміни? – питання, яким яке кожен так чи інакше ставить перед собою.
Але якщо роззирнемося то помітимо – далі так не можна – психологічне виснаження кидається в очі. Наприклад, збільшується кількість підліткових самовбивств, вандалізм, злочинність. Колись, зіткнувшись з подібними проблемами, людина звернулася б до сусіда, матері, сестри, чи, зрештою, до Бога. Сьогодні ж Бог перестав бути сакральним і люди наділяють сакральними властивостями свої гаджети, домашніх тварин чи людей (зокрема, зірок). Або ж дозволяють собі використовувати предмети чи зображення сакрального для власної інтерпретації. Колись людина вірила в Бога. Зараз – вона сама хоче стати Богом.
Візьмемо заїжджений приклад – штучний інтелект. Питання, безперечно, сьогодні «на слуху», однак, певною мірою, тема просякнута скептицизмом, адже більшість не вірить у можливість створення такого інтелекту. Буду чесною – я також не вірю, однак, глянемо правді в вічі — області, де роботи кращі, ніж людина невпинно зростають. Парадокс – наш мозок, який з’явився в процесі еволюції за десятиріччя створює мислячі пристрої, які вирішують куди важчі задачі. Можливо зараз це не така актуальна проблема, але з таким прогресом вона такою стане – як людині втримати контроль і знайшовши щось, що розумніше за людину, не загубити людяність? Ба більше, — не загубити ЛЮДСТВО. Адже постає питання: як переконати щось, набагато розумніше за людину, яке потребує меншого для активної життєдіяльності, що потрібно цю людину слухати? Боятися треба не штучного інтелекту, а того, що можуть видати за штучний інтелект. Йому не поясниш те, що маєш на увазі, він розумітиме все буквально.
Проблемою є і питання смерті та життя. Що робило нас людьми останні два тисячоліття? Страх того, що після смерті ми потрапимо в пекло, шеол, гієнну, джаханнам і т.д. У більшості випадків саме страх стримував багатьох від необдуманих, неморальних, брудних вчинків. Сьогодні, при масовій атеїзації, немає страху. Не просто страху Бога, чи відповідальності — страху в екзистенційному сенсі. Якщо немає справедливості ні у житті, ні після смерті, то навіщо бути моральним? Навіщо робити добро людям? Навіщо взагалі щось робити?
Сьогодні людина не боїться Бога і відповідальності.
Людина не боїться настільки, що створює зброю масового знищення вигукуючи при цьому «до чого ж красива фізика» (як у випадку з англійським вченим Фермі, який вигукнув це під час першого вибуху атомної бомби).
Не боїться настільки, що створює розумніші за себе машини.
Не боїться настільки, що шукає всеможливих шляхів уникнення смерті. А при досягненні цієї мети (а більшість біологів схильні до думки що старіння є результат взаємодії великої кількості генів, а тому й існує генетичний шлях для уникнення смерті) ставлення людей до смерті зміниться. До неї можуть почати ставитися не як до невідворотного, а як до хвороби. І тоді смерть не стане сприйматися як те, що слід приймати з гідністю, а просто дурним вибором. І чи будуть люди й надалі жертвувати своїм життям заради блага інших? Та й яким буде благо? А цінності?
І поки людина видає війну за благо, готовність іти по головах – за цілеспрямованість, жорстокість – за вимогливість – поняття людяності губиться.
Однак, я так безцеремонно розкритикувала технічний прогрес, хоч і сама не нехтую його дарами. Скажу відверто: ні наука, ні технологія не створили жодної з наших проблем – людство саме спровокувало їх зловживаючи природою та експлуатуючи її.
Проблема не в технології, проблема в тому, що людина психологічного не може адаптуватися до технічних нововведень. Можливо, якщо ми почнем серйозно задумуватися про те, що майбутнє вже стукає в наші двері, через кілька поколінь ми подолаємо цю перешкоду. Можливо – ні.
Бо незважаючи на зусилля найрозумніших людей людства, величезний багаж здобутих знань, безліч технологій не спростили життя, хоч видається, що ми жити не зможемо без технічних нововведень. Достоєвський писав свої твори вручну, Толстой друкував на друкарських машинах, а сьогодні будь-який першокласник легко набирає друкований текст на своїх гаджетах.
І людина, яка з однієї сторони підкорила природу, з іншої порушує рівновагу світу. Тут доречно згадати техногенні і екологічні катастрофи. Це і забруднення середовища, і втрата енергетичних ресурсів, і знищення тваринного та рослинного світу. Техногенна зміна клімату привела до того, що вже сьогодні новини рясніють повідомленнями про стихійні лиха. Нескінченні повені, лавини, тайфуни, виверження, землетруси. І нехай прогрес дав людині потужні засоби захисту від стихійних лих, він же й зробив людину більш вразливою. Адже тепер наше нормальне життя залежить від безлічі речей: транспорту, зв’язку, енергопостачання, водопостачання, каналізації і т.д., а все це піддається руйнівним ударам стихії.
А стихія не чекатиме поки людина шукає людяність. То, може, пора задуматись?
Лазоревич Ірина
Івано-Франківська обл.
Рожнятівський р-н.
Смт. Брошнів-Осада
