Чи можу я по праву називати себе людиною?

Чи можу я по праву називати себе людиною? Чи зробила я все, що було у моїх силах за цей період життя?                                                                                                                    Такі питання турбують не тільки мене. Такі питання турбують кожну без вийнятку людину. Постійні докори сумління, постійне вагання, постійний пошук самого себе. Це наша природа, у кожному з нас є частинка Бога – душа, деякі її так називають. Щось таки веде кожного з нас по життю і не дає зневіритись.

Людина схильна коливатись між добром і злом, не спроста в усіх коміксах зображають чорта та янгола на плечах, як символ темної і світлої сторони  нашої душі. Людина весь час знаходиться в пошуках  відповідей, у пошуках істини — це щось дуже для нас природнє.    Але зараз в нашій країні мене оточує страх, думаєш не про квіти та веселку, а про те чи не зруйнує війна твоє місто. Зараз просто важко жити, не те щоб шукати якусь істину, зараз всі намагаються просто втриматись на плаву. Потрібно бути дійсно сильним в наш час. Час війни – це завжди випробування на людяність кожного.

Ремарк писав, що час війни немає глузду створювати щось нове,бо всі ваші намагання будуть подібними до праці мурахи. Ви муситимете підіймати ношу непосильну для вас самих. Потрібно просто перечекати цей час, а потім розкопувати все те, що було у вас колись.                                                                                                                                    Класик дійсно мав рацію. І багато людей зараз саме так і роблять. Але як же важко переносити все це коли тобі 22, коли хочеться починати щось нове, коли хочеться реалізовуватися. Відкривати власний бізнес, будувати будинок, створювати сім`ю.

Держава практично не дбає про своїх громадян. Можливо, війна і стала наслідком цього. Більшість людей в нашій країні, поки що, почуваються кинутими на призволяще. Люди, переживають страх змін. Багато моїх друзів вже покинули Україну, їм це дуже болить, але важко залишатися там, де ти працюєш як проклятий, а отримуєш копійки. Звісно, краще поїхати працювати офіціантом в Дубаї, ніж за 2 тисячі працювати за спеціальністю. Я не жаліюсь. Я сама працюю на державній посаді, і знаю, що таке державна заробітна платня, і як на неї можна прожити.

Чи можна залишатися людиною зараз, чи можна розраховувати на людське ставлення від ближнього. Один мій знайомий, ще до початку воєнного конфлікту говорив, що українцям дійсно потрібна війна. Ми просто дуже сильно не цінували те, що у нас є. Не цінували нашу природу, не цінували всі ті ресурси, якими була багато наша земля. Можливо, війна дійсно об’єднає українців. Адже незалежність виборюється у боях. Так само як і людина формується через боротьбу, щоб сміливо називати себе людиною.

Анна Арсененко

м. Київ