Не варто забувати про доброту, чесність, справедливість, надійність, співчутливість та багато інших ознак справжньої людяної істоти. Не всі ми володіємо цими якостями. Буває, що брак часу, грошей, важка робота, втома стимулює і спонукає нас до егоїзму і черствості стосовно своїх близьких або ж просто знайомих, зустрічних людей. Проте ця тимчасова реакція ніяк не зрівняється із людьми, які в своєму серці ніколи не відчували, не мали навіть краплини милосердя.
Душа плаче і ниє, бачачи, яку ситуацію переживає наша ненька-Україна. Невже можуть «люди», свідомо розуміючи на що вони йдуть і що вони чинять, робити такі жахливі дії та вчинки? Для чого нам у прогресивному ХХІ столітті така страшна війна. Така страшна і така непотрібна.
Кожного року, святкуючи 9 травня, на урочистих промовах від ветеранів ми чуємо слова: «Нехай ніколи не буде війни!». Тільки той, хто застане таке горе, може дійсно зрозуміти, що це таке. Ми на власному гіркому досвіді це переживаємо. Але невже таке життя має бути? Хіба можна спокійно дивитися новини і бачити, і чути інформацію про те, що наших побратимів стає все менше і менше? Невже не тане на очах та жінка, мати, дівчина, дочка чиї чоловіки беруть участь у цій неоголошеній війні. І чи не розривалося серце у мільйонів людей, коли бачили ці вбивства на майданах. Хіба можна назвати тих, хто це все організовує, людьми і тих хто це все підтримує, і продовжує контролювати.
Яка карма в цих людей і що їх чекає в майбутньому, але це вже інше питання… Говорячи про таких осіб в пам’яті виринають тварини хижаки, які по своїй природі є жорстокими, та й навіть ті без потреби не нападають один на одного. Бачачи, як собака захищає своїх дитинчат, відчаяно кидаючись на кривдників або супроводжають незрячих людей, ми задумуємося хто ж є добрішим.
Переглядаючи канали телебачення, ми натикаємося на програму «Стосується кожного». Багато життєвих ситуацій там зображено. Одні позитивні, інші навпаки негативні. Проте людське милосердя і доброта завжди присутня як і у героїв передачі так, і у глядачів та відомих гостів. Наскільки добродушні і готові на самопожертву персони живуть на цій землі. Душа щемить, чуючи трагічні історії про каліцтво, сирітську долю та багато інших, але як приємно знати, що все ж є такі люди, які готові допомагати, готові боротися з бідою разом з тобою. Неможливо передати словами, ті почуття коли ти бачиш щасливі очі людей яким ти робиш добро. Та не потрібно обіцяти і дарувати «золоті гори» нехай просто кожен із нас скаже «Доброго ранку» чи «Добрий день» з усмішкою на вустах і будь-яке крижане серце розтопиться. Якби усі ми з терпінням і без особливої метушні та нервів слухали один одного наш світ став би добрішим. Лагідні та ніжні вчителі, добродушні лікарі, приємні бухгалтери, добрі та славні міліціонери – ось як має бути.
Не всіх людей можна так величати – Людина. Різні є особи. Всі ми бажаємо, щоб до нас відносилися з пошаною і поважали, тоді давайте віддавати теж. Усі хочуть хорошого ставлення для своїх рідних, тож давайте не забувати, що усі ми чиїсь родичі. І як наслідок наш світ обов’язково стане добрішим.
Ільчук Ліна
С. Рохманів, Шумський район, Тернопільська обл
