На основі статті Хвостова. Етика Метерлінка .
Стаття “Етика Матерлінка” Веніаміна Хвостова, опублікована у першому номері журналу “Вопросы Философии” за 1913 р. Нещодавно придбавши цей журнал собі в Інтернеті, прочитав статтю Хвостова “Етика Метерлінка” я отримав неймовірне духовне збагачення. Мене заділа специфічна думка про падіння моральності суспільства ХХ століття. Хвостов у “Етиці Матерелінка” писав про кінець моральності суспільства ще до початку світових війн, голодоморів, епідемій, масових психозів, та неорелігійного буму. Автор статті з самого початку свого тексту пише про необхідність переосмислення етичних проблем.
На думку Веніаміна Хвостова проблеми етики повинні осмислюватися не лише теоретично але і практично. Теоретично людина може лише розповісти про роль моральності, але без практичної основи етики людині не можна показати наприкладі основи моральності та людяності. Тому, на думку Хвостова, люди повинні керуватися не лише теоретичною складовою свого розуму але і практикою. Окрім теорії та практики, Хвостов вважає,що велику роль у формуванні моральних цінностей відіграє досвід індивіда. Зовнішній досвід людини не відіграє важливої ролі у формуванні людяності та моральності, адже він показує лише окремі морально-етичні аспекти, що діють на основі теоретичного знання окремих людей. Важливими видами досвіду є психологічний та внутрішній, адже саме ці види досвіду дають змогу кожній окремій людини сформувати свої власні цінісно-моральні орієнтири, які будуть еволюціонувати впродовж всього життя людини. На думку Хвостова людина схильна до зміни моральних цінностей.
На основі цих висновків Хвостова пише про еволюцію моральності людини. Ми можемо зробити своєрідні паралелі між різними епохами. Наприклад, у епоху античності основною моральною цінністю була сама людина. Людина епохи античності це моральний еталон, який має жити так як вона хоче. Мораль античності залежить від самої людини, від іі внутрішнього світу. Людина епохи еллінізму це не лише еталон моральності — це центр світового існування. Навколо античної людини обертається земля. Такі цінності античності не могли існувати вічно і вони зникли. На зміну їм прийшла середньовічна мораль із релігійними законами. Моральні цінності середньовіччя відрізнялися кардинально від цінностей античності. Середньовічна мораль вважала етику античності нарциською (етикою самозакоханості людини).
Етика середньовіччя формувалася на основі Біблії та законах церкви. Постає питання, чи задовольняли церковні цінності людей середньовіччя, адже епоху середньовіччя називають темними віками? Над цим питанням дискутують вже багато століть, безліч філософів та богословів, але досі не має єдиної думки. Хоча, відомо, що етика середньовіччя була спрямована на духовність людини. Середньовічній людині не потрібно було спиратися на внутрішній досвід, їй було потрібно жити по етиці зовнішнього досвіду і не сумніватися в ньому. У середньовіччі відбулася своєрідна сакралізація етики християнства. Тобто еталоном моральності були люди, які жили по приписам Біблії та церкви. Водночас, середньовіччя постало перед проблемою формування фанатичної релігійної етики. Релігійна етика середньовіччя спотворила цінності ранньохристиянської моралі.
Що впродовж всієї епохи лише підтверджувалося тим, що фанатизм перетворився в релігійний психоз, церква стала палити та вішати людей нізащо! І людям набридла псевдо- релігійна мораль середньовіччя. Тому на зміну середньовіччя прийшла нова епоха — епоха Відродження, яка знаменувала початок морального гуманізму. Моральний гуманізм — це своєрідне обожнення людини та повернення до античних цінностей. Відродження не зосереджувало свою увагу на релігійній етиці, воно приділяло увагу розуму та заперечення християнської моралізації. Особливої критики у добу Відродження зазнала християнська етика, яка нібито за словами гуманістів, псувала розум людини. Недоліками етичної системи Відродження була відсутність власної системи моральних цінностей. На перше місце виходили особисті цінності та якості людини і лише потім — суспільні цінності. Мораль Відродження навчала, що людина центр світового руху. Тому закономірно вважати, що людина і була основним джерелом моральності доби Відродження.
Проаналізувавши три епохи Античність, Середньовіччя та Відродження ми можемо зробити висновки, що у кожній із цих епох моральні цінності відрізнялися одна від одної, причиною таких змін, були зміни людського світогляду. Людина у моралі та етиці завжди посідає перше місце, адже тільки вона сама вирішує що є моральним, а що є аморальним. Таким чином, впродовж всього існування людини на Землі мораль та етика були невід’ємною частиною людини, але у кожну епоху мораль та етика розумілися по-своєму, в залежності від зміни людського світогляду. Тому, не можна стверджувати, що мораль античності та відродження була аморальною, адже світогляд людей, які жили в цих епохах, по-іншому дивився на моральні цінності ніж в епоху релігійного середньовіччя.
Веніамін Хвостов вважав, що велику роль у формувані моральних ціностей людини відіграє емпіричне знання. За допомогою емпіричного знання науковці та філософи намагалися створити ідеальну моральну концепцію, але в них нічого не вийшло, адже емпіричне знання не може поєднати світську мораль та релігійну мораль. На думку Веніаміна Хвостова ідеальним законом та прикладом моралі був імператив Імануїла Канта «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом — нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети і ніколи — лише як до засобу». Хвостов вважав, що імператив Канта є своєрідним посередником між золотим правилом моралі та християнською етикою. Золоте правило моралі говорить наступне «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі», а правило християнської моралі «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки». Якщо ми проаналізуємо ці три правила моралі, то ми побачимо більше спільного ніж відмінного; всі ці правила спрямованні на людину яка відіграє головну роль у формуванні моральних цінностей суспільства. Саме існування моралі відрізняє людину від тварини, адже мораль породжує людські та релігійні цінності, що відрізніє нас від тварин, оскільки тварини живуть лише за інстинктами і, тому, в них не має етики та моральних цінностей, але це не дає нам право бути володарями цього світу, через те що кожне із цих правил моралі навчає людину милосердя і любові до ближнього. Хоча сучасна людина забуває про ці три правила моралі та живе як хоче, при цьому народжується моральний нігілізм, який навчає людину жити без моральних та етичних цінностей. На мій погляд у ХХІ столітті відбувся остаточний крах моральності та етичності людини. З цим крахом прийшов масовий етичний нігілізм, який спотворює людські цінності. Тому, виникає безліч нових релігійних вчень які нібито навчають людину нових світоглядно-релігійних цінностей.
Постає питання, що може відновити етичні цінності ХХІ століття? На мій погляд моральні цінності ХХІ століття можуть відновити три правила моралі (імператив Канта, Золоте правило Конфуція та Нагірна проповідь Ісуса Христа ). Водночас відбувається протистояння релігійної та світської етики, що породжує етичний хаос, оскільки світська та релігійна етика має більше спільного і навчає одного — любити життя та ближнього свого. Як на мене, релігійній моралі та світські моралі потрібно співпрацювати щоб відновити моральні цінності суспільства. На мій погляд причиною народження морального нігілізму стала західна цивілізація. Саме західна цивілізація вбивала та народжувала епохи, змінювала моральні цінності світового суспільства, що призвело до смерті моралі та народження нігілізму.
Веніамін Хвостов рівно сто років тому почав писати про крах західної цивілізації моралі, а вже через сто років крах моралі настав.
Ми, люди, до кінця не можемо зрозуміти, яка нам потрібна мораль, але нам потрібно якнайшвидше знайти свою мораль, адже може настати крах людяності, яку вже не можна буде повернути ніяк.
Ігор Дмитрук
