Дослідниками виділені три етапи розвитку цієї школи:
- елліністичний період (ІV-ІІІ ст. до н.е.), епоха, котра ознаменувалася появою «раннього Саду»;
- греко-римський (ІІ-І століття до н. е.) – розвиток «середнього Саду»;
- період Римської імперії (І-VІ століття нашої ери) «пізній Сад».
Перший період можна охарактеризувати творчістю Епікура, його друзів – Метродора та Полієпа Лампсакського, Єрмараха Мітиленського. Троє послідовників епікурейської школи зуміли створити унікальні праці, які торкалися в першу чергу натурфілософських питань. На превеликий жаль спадщина цих мислителів була втрачена.
Навколо Епікура гуртувалися лампсакійці: Лєонтєй з дружиною Фемістою, Колот з Ідоменеєм. До учнів ранньої школи належали такі як Геродот, Піфокл, Менекей, котрим адресувалися листи вчителя. Також сюди відносилися: Неокл, Хайредем, Арістобул (Епікуреві брати), Аміномах, Клеон, Анаксарх, Анеллес, Аполлодор, Метродор з Стратонії разом із братом Тімократом та іншими. Пізніше відбудеться перехід Метродора Стратонського до Кереанфа – основоположника Платонівської академії.
Епікурейська школа дотримувалася демократичних порядків, про що свідчить наявність у ній жінок з рабами. Метод викладання школи полягав насамперед в усних бесідах, котрі доповнювалися та закріплювалися переписками (теми філософії та політики).
Другий період охоплено греко-римським світом. Період «середнього Саду» представлений Філонідом, Аполладором Афінським (автор чотирьохсот книг), Зеноном Сідонським, Деметрієм Лаконським, Філодієм Гадарським (розробником питань індуктивної логіки), також цю школу поповнюють брати Птолемеї з Олександрії та Діоген Тарсійський.
Найбільший розквіт школи спостерігається у ІІ столітті до нашої ери при її керівництві Аполлодором Афінським. Третій період пов’язують з рабовласницьким суспільством Риму. До таких епікурейців відносив себе Кай АмафінійЮ долучився й Філодей Гарадський, котрий з сіроном заснував школу неподалік від міста Неаполь.
У Федра – епікурейця навчався славнозвісний оратор Ціцерон, а Філодей зіграв величезну роль в античній атомістиці Стародавнього Риму. Ісують припущення щодо прямого відношення Філодея до Лукреція. Варто виокремити імена римських епікурейців І століття до нашої ери, зокрема Марка Андроніка, Кая Катія. Сильного зросту епікуреїзм набуває при Лукрецію в І столітті нашої ери.
Школа римського епікурейства розвивалася до VІ століття, в тім з періодом гонінь імператором Доміціаном її як і інші філософські школи було зачинено. Своєї впливовості зазнає при правлінні імператора Марка Аврелія з другої половини ІІ століття і встановлюється поряд з іншими.
Представниками вищих суспільних прошарків сприймалося лише його етичне вчення. З яскравих представників епікурейської римської школи варто виділити Діогена Єнадського з області Мала Азія. Тривають наукові дослідження. Так 1884 року дослідники натрапили на чудову знахідку – уривки творів епікурейця Діогена, котрі були накреслені на камені, від чого й отримало власну назву. До таких знахідок віднесли фрагменти чотирьох творів філософа, два з яких стосувалися етичних питань, інші ж носили назви «Про природу», «Про безкінечні світи» — є викладом натурфілософії епікурейства.
Під сильним впливом епікурейства опинилися римські поети: Горацій, Вергілій, Овідій. Адептом епікурейства стає Лукіан з різким виступом проти вульгаризованого епікуреїзму – гедонізму. Також зазначається, що епікурейським матеріалізмом та атеїзмом здійснено подальший вплив на розвиток як філософії так і матеріального природознавства.
Пегас
