Неоплатонізм має характерні риси: наука про ієрархічне облаштування світу, породжене замежевим першоначалом, особлива увага прикута темі «сходження» душі до першовитоку, розробці практичних засобів єднання з божеством (теургія) на базі язичницького культу, тому у зв’язку з цим стійкий інтерес до містицизму, піфагорейської символіки чисел. Спочатку неоплатонізм був шкільною філософією, скерованої коментуванням платонівських «Діалогів» та систематичним розробленням вчення.
Школа Плотіна стала привертати увагу Амелія та Порфирія. Обоє були учнями плотінівської школи в Римі. Саме в це й період відбувається сумлінна праця неоплатоніків. Розроблялася ціла система неоплатонічної філософії.
Так неоплатоніками використовувалися основні категорії понять: Нус, Розум, Душа. Виходячи з цих понять, стверджувалося наступне: Єдине є вишим за буття та мислення, пізнається ірраціональним шляхом виходу за межі дискурсу; Єдине породжується еманаційним шляхом, складаючи собою три рівні. Єдине складають три іпостасі: буття-розум, в якому містяться ідеї; світова душа, яка живе у часі і обернена до розуму; космос, який породжується і організовується світовою душею.
Низ світової ієрархії займає без форми та якості матерія, котра провокує усякий вищий ступінь до породження своєї менш досконалої подоби. Неоплатоністська система викладається у трактатах, видана Порфирієм після смерті вчителя Плотіна в «Енеадах». Можна стверджувати про початковий етап розвитку неоплатнізму Порфирія. Порфирій по суті розпочинає системне трактування праць найбільш впливових авторитетних філософів Платона та Арістотеля.
Неоплатонізм переходить від Порфирія до Ямвліха, котрим в Сирії засновується школа. Ямвліх у свою чергу стає систематизатором та коментатором Платонівських «Діалогів», прихильником теургії. Кінцевим етапом вивчення філософії Ямліха стають орфічні тексти та халдейські оракули, а обов’язковим елементом віддалік школи постає відправлений релігійний культ. У середовищі Ямвліха знаходяться його вірні учні: Сопатр, Дексіпп, Феодор, а також інші.
Учнем Ямвліха Едесієм засновується школа в Пергамі як продовження сирійської. До Пергамської школи належали: Хрісанфій, Саллюстій, Евнапій, імператор Юліан (Відступник). Евнапієм написано «Про богів та про світ», Юліаном «Філософію Пергамської школи Життя філософів та софістів». Останній характеризується протистоянням в інтелектуальному життя імперії християнства та язичництва.
Пізній неоплатонізм характеризують дві школи: Афінська та Олександрійська. Основоположником Афінської школи стає Плутарх – продовжувач традицій Академії Платона. До діячів школи відносять: Сіріана, Прокла та Дамасія. Афінська школа займалася розробкою систематичного опису нематеріального рівня світу, притікаючи до детальних та витончених логічних побудов.
У 437 році до нашої ери Академією керував Прокл. Ним підведено підсумок розвитку платонізму в межах язичницького політеїзму, складено безліч коментарів до Платона, написано низку праць. Із збережених відомі такі як «Теологія Платона». Наступницею Афінської школи стала Олександрійська.
Вона представлена Гієроклом, Гермієм, Аммонієм, Олімпіодором, Сімплікієм, Іоанном Філопоном. У школі займалися коментуванням творів, особливу увагу привертали філософські праці Арістотеля. Великий інтерес в олександрійців викликала математика та природознавство, більша частина з яких, за словами Філопона, повернулася до християнства. Елієм та Давидом як останніми представниками школи укладені навчальні коментарі Арістотелівської логіки.
Великий вплив на подальший розвиток усієї середньовічної філософії та теології було здійснено неоплатонізмом. Представником теології середньовічного періоду Августином Аврелієм підкреслюється важливий факт: при розробці понятійного апарату школи, вчення про прагнення до нетлінного та вічного переосмислюються, входячи в контекст християнського богослов’я Сходу, а потім Заходу.
Пегас
