Основною і вагомою причиною VІІ Вселенського собору стало поширення на території Візантійської імперії єресі іконоборства; намагання здійснити вплив єретичного вчення на суспільну свідомість; підривання державного і церковного становиша; провокування на релігійну війну.

Вказана вище єретична наука забороняла шанувати сакральні зображення і вела боротьбу з ідолопоклонниками. Виникнення єресі датується другою чвертю VIII століття за часів правління імператором Левом ІІІ та Константином Багрянородним. З другої половини 720-х років спостерігалася активна боротьба з іконоборцями, противником її виявився патріарх Константинополя  Герман.

З 754 року – офіційне проголошення Ієрією доктрини іконоборства у Візантійській імперії. Лжесобор за участю триста тридцяти єпископів- іконоборців і засвідченими їхніми підписами отримав назву «безглавого». У військовому середовищі при імператорі Костянтині V виявилися прихильники цього єретичного руху, сильну опозицію складало чернецтво на Сході.

VІІ Вселенський собор (ІІ Нікейський): причини, наслідки

Намагаючись утвердити державну політику,  імператор  підчас шлюбу свого сина Лева та афінянки Ірини попросив ту аби вона заприсяглася не відновлювати іконошанування. Ситуація в державі залишалася спокійною, спадкоємець престолу – імператор Лев проявив лояльність до чернецтва, будучи надалі вірним традиції іконоборства  батька. Навесні 780 року – обрання константинопольським патріархом Павла IV, до того ж ревного іконошанувальника, який у письмовій формі мав би проінформувати державного правителя відмовитися від поклоніння іконі.

Лев Ісаврянин дізнавшись про змову у палаці, знайшовши в кімнаті своєї дружини – імператриці Ірини сакральні зображення, відновив гоніння на іконошанувальників. Жорстокого покарання і ув’язнення зазнали прихильні до шанування ікон придворні та сановники, під гнів імператора потрапила  і сама ж Ірина. Жорстокий імператор невдовзі помер, престол перейшов до сина Лева ІІІ – Констянтина VI. Оскільки майбутній правитель не досяг зрілості, не зважаючи на попередні небезпеки регентом держави залишалася імператриця Ірина.

Їй вдалося придушити на острові Сицилія бунт брата покійного імператора Лева Ісаврянина – Никифора, відродити монастирі, повернути мощі святої мучениці Євфимії з Лемноса в Халкідон, зберегти за собою тверду владу, налагодити дружні відносини з Римом, розірвані попередньо іконоборцями.

З 781 по 782 роки – успішна домовленість імператриці Ірини  з королем франків Карлом Великим як результат заручин Констянтина з дочкою короля Ротрудою. На шляху хороших відносин двох держав постає іконоборство. В захист шанування ікон стала імператриця Ірина, іконоборчі позиції здавалися набагато слабкими, при відсутності імператорської підтримки. Суспільні настрої охарактеризувалися виступом у підтримку іконошанування. Патріарху Павлу довелося залишити Константинополь, відправитись  в монастир, порадив скликати Собор для припинення церковного розколу.

Із раптовою смертю ієрарха  Павла виникла необхідність в церковному керівнику. Одноголосним рішенням духовенства та влади новим константинопольським патріархом обрано Тарасія, мирську людину, розумного богослова, з відсутністю причетності до іконоборства, допомоги котрого потребувала імператриця у справі встановлення миру в церкві.

Тарасій дав свою згоду при умові публічного висловлювання імператора та імператриці щодо проведення Собору, не дивлячись вже на невдоволені обличчя військових. З 784 року – урочисте возведення Тарасія на патріарший престол в день Різдва Христового. Соборним посланням- Синодиком, Тарасій оголосив  папі та ієрархам східних церков про патріарше обрання, що будучи світською людиною сповідував іконошанування, залишаючись вірним Шістьом Вселенським соборам, не схвалюючи іконоборчий собор.

Згадувалося вісімдесят друге правило Трульського собору щодо іконографії Христа. Тарасій Константинопольський запрошує папу  та інших патріархів  посприяти імператору у справі відновлення іконошанування та об’єднання Церкви, а тому звертається до них викласти власні думки з приводу проведення Собору, приславши його представників.

Наприкінці літа 785 року – надісланий папі Андріану імператорський указ про прибуття в Константинополь, з метою утвердження давнього переказу щодо шанобливого відношення до ікон. Папою були надіслані два послання, прочитані на другому соборному діянні. Папа висловлює неабияку радість добрій новині, просив наслідувати благовірного імператора Костянтина з його матір’ю Єленою, якими була проголошена ортодоксальна віра як всенародна і високо піднесена кафолична і апостольська церква (має на увазі Римську Церкву), яку відповідно шанували як Главу над усіма Церквами.

Далі папа говорить про авторитет Римської Церкви, первонаступника апостола Петра і передану йому владу «зв’язувати і розв’язувати гріхи на небесах та на землі… ключі від Царства Небесного (Мф.16,18-19; у грецькомовному варіанті додається ще й апостол Павло). Доказуючи стародавні часи іконошанування, папа Римський, погоджуючись з думкою святителя Григорія Двоєслова наголошує на тому, що ікони необхідні у настанові неграмотних та язичників. А відтак приведені папою старозавітні символічні образи Ковчегу Завіту, прикрашеного золотими херувимами; мідний змій, створений Мойсеєм, наведені місця святоотцівських читань створені людиною не по її розумінню, а Божественному натхненню.

Заключна частина послання папи стосувалася імператорської, патріаршої письмової гарантії щодо безпечного повернення папських посланців, якщо ті не будуть погоджуватися з соборними рішеннями і лише тоді відбудеться церковне судове розбирання матеріалів по іконоборству. Також папі не сподобалася така річ: константинопольський патріарший престол займає людина, яка намагається титулювати себе «вселенським патріархом», просить щоб подібних випадків більше не було, але дізнавшись про Тарасія як ревного захисника православної віри щодо шанування ікон, заспокоївся і погодився, щоби такого ієрарха обрали. Папа Андріан неухильно обіцяє захист святого апостола Петра у діяльності Собору, як приклад ставить Карла Великого і повернення ним Римського престолу.

У посланні до майбутнього обораного патріарха Тарасія просить аби той сприяв встановленню іконошанування, а якщо цього не зробить, то його хіротонія визнаватиметься папою Андріаном недійсною. У досить важкій ситуації на той час знаходилися східні ієрархи в умовах арабської експансії, хоч перемир’я 782 року з халіфом Харуном ар-Рушдом тривало, відносини з ним були напруженими.  В «кільці» перебувало троє ієрархів: Політіан Олександрійський, Феодорит Антіохійський та Ілля Єрусалимський. Православні на Сході ще з часів преподобного Іоанна Дамаскіна не відразу повірили в лояльну політику Константинополя.

Тому таке становище не дуже задовольняло східних ієрархів, з якими були заборонені офіційні контакти посланців, що могло викликати підозру зі сторони Арабського халіфату. Тим не менше, кожен із ієрархів погодився відправити на собор двох аскетів – Іоанна та Фому, через яких відповідно і було передане укладене послання від імені ієрархів, пресвітерів та ченців Сходу. У посланні схвально і радісно приймалося обрання Тарасія, патріархом Константинополя, віддавала хвала імператорській владі; мова йшла про гніт православних; неможливість їхньої  присутності, за винятком посланців Іоанна та Фоми.

Початковий процес учасників перед скликанням Собору не пройшов без інцидентів. Так влітку 786 року різкий протест висловили іконоборці, відстоюючи свій собор, почали радитися між собою і перешкодити намірам патріарха Тарасія у проведенні Шостого Собору. Патріарх суворо попередив, що такі перешкоджання можуть закінчитися фатально для них самих, включно до позбавлення священного сану. Небезпеку іконоборства становили військові, яких втягнули в догматичні суперечки. Але для того, щоб масових зіткнень не сталося між іконоборцями і іконошанувальниками 786 року вирішила навести державний порядок. Заручившись підтримкою і розумінням патрикія Ставрикія позбавляється воїнів – бунтівників «тагм» через вигаданий військовий похід проти арабських завойовників. А на місце них прибули в Константинополь війська з Фракії.

При їхньому прибутті в столицю, імператриця Ірина оголосила про розпуск тагм і наказала вислати сім’ї військових за межі Константинополя. Утакий спосіб Ірина з її сином Костянтином зберегли державний мир, а анвколи них сформувалася нова лояльна  військова гвардія, якою командували мужні воєначальники. Такого удару не очікували навіть самі іконоборці. Для патріарха та імператриці дуже важливим питанням постало збереження церковного миру в державі.  Навесні 787 року розпочався процес підготовки до Собору, розіслали запрошення усім його учасникам, а місцем проведення обрали не столицю, а місто Нікею, в якому відбувався І Вселенський Собор.

Досить цінними є матеріали з серйозно підготовленої богословської, гомілетичної та організаційної роботи під пильним керівництвом патріарха Тарасія і ієрархів церков. Собор розпочав свою діяльність 24 вересня 787 року і тривав по 13 жовтня. Його проведення відбулося в Соборі Святої Софії міста Нікея (через те і називають ІІ Нікейським). Нараховується вісім діянь Собору, Заключна частина здійснювалася в імператорському палаці Магнавра. Число учасників VІ Вселенського Собору не перевищувало чотириста п’ятдесяти восьми.

З вступною промовою виступив константинопольський патріарх Тарасій, який розповів з якою метою скликаний Собор. Було розглянуто питання єпископів – іконоборців, які усвідомили свою помилку і покаялися, були наверненні до істини, серед них такі як: митрополит Василій Анкирський та  Феодор Мирський, архієпископ Феодосій Аморійський. На другому засіданні прийнято покаяння і сповідування православної віри іконоборцями: Іпатієм Нікейським, Левом Родосським, Григорієм Пессінутським та іншими. До того ж не слід упускати з уваги значущої ролі двох посланців папи Андріана – пресвітера Петра і єпископа Петра як учасників, що очолили Собор з патріархом Тарасієм. При постанні питання Собору  прийняття всього того, що говорив папа Андріан про іконошанування – усі дали ствердну відповідь.

Представник від східних ієрархів подякував Богу за однодумність святіших патріархів та вселенських пастирів, висловлюючи повагу до Андріана та Тарасія  та імператриці Ірині за опікування Церквою, усіма присутніми була виголошена формула Андріана за якою приймають священні та чесні ікони, а ті, які заперечують нехай будуть віддані анафемі. Для розробки вчення про іконошанування отцями Собору ретельно вивчалися і досліджувалися тексти Священного Писання, наприклад про старозавітний храм. Усі деталі були прийняті до уваги і собою склали основу доктрини про шанування ікон. В кінці Собор приходить до остаточного висновку: йти за отцями Церкви, вірувати в Єдиного Бога у Святій Трійці, що Його прославляють, цілувати святі ікони як первообраз, яким є Господь наш Ісус Христос і від якого походить образ Його творіння – людина, а хто заперечує усе це піддається анафемі, тобто церковному відлученню.

Собором постановлено: шанувати Христа, Богородицю, ангелів, апостолів, святителів, преподобних, поклонятися мощам християнських  святих, мучеників, Хресту, зображувати Христа і Богородицю на священних богослужбових посудинах, шанувати Священне Писання, Євангеліє. Також для врегулювання церковного порядку було введено канонічний корпус, в який увійшли двадцять два правила отців Собору 787 року.

Пегас