Якщо ми беремо до уваги медицину, то слід також відмітити позицію церкви щодо неї. На думку церкви втручання медицини за допомогою хірургічних інструментів суперечило закону про людину як творіння Бога. Таким чином виникало два види лікування: магічне (різноманітні закляття) і релігійне (використання молитов, амулетів, оберегів). У практичній медицині відповідне місце відводилося банщикам—цирульникам, в тім на суспільство вони справляли не позитивне, швидше негативне враження. Набагато пізніше зріс авторитет лікарів, навчання яких тривало вісім років, самостійно здавали екзамени для профпридатність і лише після здобуття професії мали повне право праці у сфері медицини. Створювалися відповідні хірургічні цехи.
Спеціалізувалися на лікарських рослинах та травах. Навіть при збиранні не обійшлося без магічного і релігійного обряду – ритуалу та молитви. Раніше лазарети або ж госпіталі облаштовувалися при монастирях і церквах, де лікували жебраків, подорожніх, обездолених, то в період пізнього середньовіччя такі лікарні відкривалися за кошти окремих громадян, також до процесу долучилася місцева влада.
До лікарні могли завернутися бюргери, якими було зроблено внесок у стаціонари. Від страшних захворювань, найбільш поширеніших на території, насамперед бубонної чуми, прокази, сифілісу, туберкульозу, віспи, тифу, дизентерії померла велика кількість людей, ніж за війну. Крім цих захворювань існували патології нервової системи та відхиленням зовнішньої краси.
До творів середньовічної медицини відноситься трактат 1316 року « Анатомія» латинського перекладу Мондіно де Луцці. Навчання медичних закладів відбувалося за цією книгою. Пізніше західноєвропейський світ стане використовувати не одну із унікальних арабських праць Авіценни по медицині у підході до хірургії.
Пегас
