Це перш за все історичний період розвитку світової літератури, що тривав від пізньої античності до XV століття.  Вироблявся канон, традиційний для літератури середньовіччя, який містив елементи народної творчості християнства і античності.  До християнської середньовічної літератури варто віднести Євангелія, релігійні гімни Амвросія, єпископа Медіоланського, унікальні твори Августина Аврелія «Сповідь», «Град Божий»,  латиномовний переклад Біблії  Ієронімом Стридонським.

Якщо ж  говорити про середньовічну літературу,  необхідно відмітити таку особливість:  має такий більш традиціоналістичний характер. Буває  двох видів: клерикальною  та світською. Головним жанром  стадії літературного розвитку постає народно-героїчний епос. У літературі  періоду вищого середньовіччя  вирізняються лицарські романи. Пізніше в Італії зароджується такий жанр як новела.  Як взагалі виглядає жанрова система середньовіччя, спробуємо розібратись.

Середньовічна література

Систему жанрів середньовічної літератури складають: релігійне повчання та агіографія,  історична хроніка, релігійний та філософський трактат, описи тварин, рослин та мінералів (у наш час вони отримали назву «науково-популярних»),  а от лицарські романи сприймаються нами як художній жанр. У ранній період  середньовіччя розвивається жанр народного епосу (героїчні епоси, саги), в дозрілому середньовіччі із появою письмової та книжної літератури  з’являються  народно- героїчні епоси: французький «Пісня про Роланда», німецький «Пісня про Нібелунгів»,  іспанський «Пісня про мого Сіда», що відображають етнічну та державну консолідацію,  складне феодальне відношення. Неабиякий подив справляє  жанр куртуазної літератури французьких, німецьких, англійських авторів, зокрема Кретьєна де Труа, Вольфрама фон Ешенбаха, сера Томаса Мелорі. У XIV столітті виник ще один жанр – новела, авторство якої приписують Джованні Бокаччо.

Епічні жанри показують  етап розвитку європейської свідомості. От наприклад  у народно – героїчному епосі  «пісні про Роланда» , який  відрізняється від поеми Гомера «Одіссея» бачимо повернення до фольклорної літератури, а не тяжіння до міфу як це продемонстровано в  античного поета.  Епос був знайдений в Оксфордському рукописі, датованому серединою ХІІ століття, тоді ж як «Пісня про мого Сіда» – була знайдена записаною  в іспанському монастирі, а на межі ХІІ-ХІІІ століття у південній частині Німеччини було записано «Пісню про Нібелунгів». Відмінність епічної літератури в тому,  що відсутнє індивідуальне авторство,  натомість наявна колективна гідність, оскільки кожен виконавець  вносив щось своє.

Лицарський роман сера  Томаса Мелорі  «Смерть Артура »  відноситься до британського циклу, сформований на основі кельтського епосу (магічних сказань). Автор зібрав  чимало матеріальних  фактів, свідчень  про британського короля Артура  та лицарів Круглого столу,   лицарську  доблесть,  героїні подвиги,  хоробрість, відважність,  романтику.  Чітко  видно як  Мелорі  здійснює  перенесення з «темних  століть » до вищого середньовіччя.

Завершальним етапом середньовічної літератури  є новела.  Новели – літературний  жанр   псевдоісторичного,  наукового  характеру.   Новела  має малий  об’єм, напружений,  гострий сюжет, вільнодумний  дух.    Джованні Бокаччо  новелою «Декамерон »  хоче показати  падіння  моральних  і  релігійних  норм  устоїв  суспільства,  цебто життєву пристрасть при  наближені людини   до порога смерті.

Новелу  можна  вважати  новою  літературною епохою,  тобто  своєрідним переходом середньовічного  періоду  у Відродження.

Пегас