Як зауважує античний мислитель Платон,  що справедливість відсутня не тільки  в державі, насамперед в людині. Хоч існують типи державного устрою, але вони є спотворюють т образ ідеальної держави. Чи можна не погодитися з тим, настільки правим був філософ щодо сучасних реалій в ХХІ столітті.  Морально досконалою може бути та людина, яка  живе в правильній організованій  державі. Держава на думку мислителя є «спільним поселенням», мета якої – досягти справедливості. Виникнення держави зумовлене людськими  потребами  та суспільним поділом  праці.

Вчення Платона про право та закони

Політична філософія Платона представлена його теорією про ідеальну державу. Трактат «Держава» -яскравий приклад демонстрування такого собі проекту ідеальної держави, в основі якої покладено справедливість.  Кожен громадянин має право на заняття, відповідне його натурі.  Тому справедливість співвідносить реальну річ ідеї, тоді держава ідеальна, якщо кожен з громадян діє згідно власної сутності. Мислитель робить порівняння трьох начал в душі з державним станом. Їх є три:

  • розумне начало (співвідноситься з правителями-філософами)
  • гнівне начало (з воїнами)
  • незмінне начало (з землеробами та ремісниками).

Ідеальна держава має опиратися на чотири добродійства:

а) мудрість

б) мужність

в) розсудливість

г) справедливість

Із важливим елементів правової держави виділяв правителів, їхніх радників, мету правління та закони. Правителі повинні бути обраними такими, які відповідають власній меті – ревне служіння з користю для держави.  При цьому правитель має вирізнятися якостями  добродійності, урівноваженості, спокою. Головною і переважаючою ознакою справедливої держави, де переважаючою стає  аристократія як форма правління,  не є  багатство, а добродійність і розумність. Така добродійність досягається розумними законами. Мета закону – це благоденство не  чогось одного, а всієї держави.

Настільки точно характеризує Платон перехід від аристократії до тиранії: послабленням прагнення громадян до добродійного та морального життя.  Причину виродження аристократії  вбачає у неможливості передати поколінням високі моральні якості, тому на світ замість добродійних з’являються менш добродійні.  Проблема в тому, що матеріальність спотворює ідею істини. Соціальна нерівність – це привід порушення  нормального політичного спілкування всередині полісу (людське суспільство). Тому однієї слави для людини багато і вона хоче чогось  іншого для закріплення свого соціального статусу. Якщо власність настільки дорога  людині за істину, то в  самому   суспільстві  існуватиме  пріоритет переваги багатства над добродійством.  А це вже  призводить до виникнення  олігархії.

В олігархії переважають самостійні багатії з відділенням  бідних. Багаті шукають куди використати своє  багатство,  перетлумачують  закони,  не дивлячись  на бідних людей. Чим більше оцінюються ними шляхи  наживи,  тим меншою стає добродійність та її власники.  Багаті люди  в   інших завжди у почестях,  а бідні  – ні.  За Платоном, при олігархічному  режимі  стає законом та нормою  ценз  матеріальної  власності (основні якості: скнарість, користолюбство  ) .

При  демократії бідні знищують противників і урівнюють  в громадянських правах  усіх.  У формі тиранії  не рахуються з  мужніми, великодушними, розумними, мудрими,  їх  переслідують і  страчують, перетворюють на рабів.  Для таких людей  як тирани не існує законів, лише  страх,  насилля, жорстокість.

У  діалозі  про «Закон» Платон   виділив два види державного устрою:

  • держава, яку очолює  правитель
  • держава, в  якій  керує  закон

Справедливі закони встановлюються   для  загального  блага держави, а  не для тих, хто  захопив владу.               Пегас