У віці п’яти років Іван втратив тридцяти чотирирічну матір. Навчався в Бєльському духовному училищі, а згодом — в Смоленській семінарії, яку успішно закінчив 1856 року, пізніше його відправили до Петербурзької семінарії. Навчання у ній тривало чотири роки. Він дбав про батька, опікувався ним доки той не помер. Мав неабиякі академічні здібності, йому пропонували займатися професорською діяльністю, але Іван обрав інший шлях – здійснити місію в Японію. Звичайно ж рішення було прийнято спонтанно. В Хакодаті, після закінчення курсу академії на нього чекала посольська церква. Потрібен був досвідчений, розумний настоятель для цієї церкви.
Іван Касаткін з друзями відправляється в Японію, але перед тим наважується на надзвичайний крок: готується прийняти чернецтво. Відправляється до ректора академії Нектарія, щоби отримати дозвіл на поїздку в Японію, проте бажає їхати туди як чернець. Нектарій сповістив про такий намір митрополита. 21 червня 1860 року — прийняв чернечий постриг і названий Миколаєм. В середині червня на свято первоверховних апостолів Петра і Павла – возведений в сан ченця-диякона, а в день Собору 12 Апосостолів – ієромонаха (чернець- священик).
Залишивши місто Петербург, три дні проводив зі своїми рідними у селі, з якими попрощавшись, зібравши необхідні речі, а також ікону Богородиці відправився в далеку країну. Шлях виявився надто важким для ієромонаха Миколая, особливо в зимовий період. Довелося заночувати в Миколаївську- на – Амурі та зустрітися з сибірським святителем Інокентієм. Останній поблагословив молодого ченця – священика і порекомендував йому працювати над вивченням японської мови. Миколаю допоміг із рясою єпископ Інокентій, купивши бархатну тканину для його ряси. Самотужки викроїв її, потім одягнув на нього бронзового наперсного хреста.
Прибуття отця Миколая до японського порту Хакадате відбулося у 1861 році. Зійшовши з військового транспорту «Амур», вирушив у напрямку консула. Отцеві потрібно було подолати три головних ворога: цей світ, тіло, диявола. Проповідницькою діяльністю не займався, оскільки остерігався японців, їхніх поглядів на християнство. Для місіонерської діяльності необхідно було володіти японською мовою (сама важка у світі), знати історію й культуру цього народу. Тим не менше, але отець Микола все ж таки зумів розібратися у тій «варварській мові» (так він називає японську), яка складалася з двох мов – японської та китайської.
Спочатку вивчав японську з допомогою губернатора Хакодате, а потім з його ініціативи був відправлений у приватну школу Кімура Кєнсая. Тут вивчав японську історію, літературу, буддизм, синтоїзм, конфуціанство. За його навчання взялися Сага Дзюан та Ніідзіма Сімєт. Вісім років отець Миколай присвятив вивченню японської. Умів прекрасно володіти розмовною і літературною мовою. Японці дивувалися його словниковому запасу. Відбувалися навернення до християнської віри. Першим прозелітом став японський самурай Такума, синтоїстський жрець; потім – ненависний Савабе, а за ним друг і лікар Сакаї, згодом приєднався ще один лікар Урано. Завдяки постійним катехитазорським бесідам, на весну 1686 чисельність осіб становила двадцять осіб.
Усі вони були приготовлені до Святого Хрещення. Почувши про гоніння в місті Нагасакі, Миколай таємно охрещує усіх трьох, даруючи їм християнські імена: Павло, Іоанн, Яків. Так була створена японська православна церква. Важкі випробовування довелося долати Павлу Савабе, який зрадів тому, що його син християнин.
Навесні 1870 року імператор Олександр ІІ затверджує за визначенням Священного Синоду російську духовну місію в Японії. До її складу входили наступні особи: керівник місії, три ієромонахи-місіонери, один причетник. У 1875 році – звершується хіротонія над Павлом Савабе у сан священика. Іоанн Сакай теж став священником. Сюди ж долучився Яків Урано. Швидкими темпами збільшувалася чисельність християн, і тепер відкривалося широке поле для діяльності церкви серед японських мешканців. духовну місію, в сані архімандрита очолив Миколай Касаткін. Місія Касаткіна прямо підпорядковувалася Камчатському єпископату. Місіонерські центри зосереджувалися практично в усіх японських містах, а саме в столиці, Кіото, Нагасакі, Хакодате.
Хокодате стало місцем перекладу Святого Письма та інших богослужбових книг на японську мову. Переклад особисто здійснювався Касаткіним. Богослужіння звершувалося на церковнослов’янській мові, все інше співали та читали на японській, а це в основному піснеспіви, молитви, тощо. Єпископу Миколаю доводилося працювати над п’ятнадцятьма віршами Святого Письма, що займало чотири, а то й навіть п’ять годин. Використовував тлумачення Іоана Золотоустого, якщо знаходилися важкі місця Писання. Переклад Євангелій та Апостола для читання на японській – справжній прорив отця Миколая. Варто тільки врахувати його переклади послань апостола Павла, короткого молитовника на китайській мові, а також чину хрещення та приєднання іновірних та інші. При переїзді в столицю Японії займається перекладом Октоїха, Квітної та Постової Тріоді.
Діяльності Касаткіна завадив зріст антиросійських настроїв. Зібраний єпископом собор 1903 року мав вирішити питання участі японців у війні з Росією. Після розірвання дипломатичних відносин Японії з Росією, розпочалася війна. Зі зверненням духовенства та мирян до єпископа японської церкви з’явилася надія, що він не залишить їх. Святитель залишався поруч з паствою в Японії. Війна принесла багато втрат, чимало військових імперії стали полоненими японців. З погодженням японського уряду єпископом Миколаєм було утворено Товариство духовної втіхи військовополонених. На п’ятьох священиків, які вільно володіють російською мовою було покладено особливе завдання – опікуватися хворими і пораненими. Кожному воїну від японської церкви дарувався срібний хрест, ікони та книги. Святитель отримав високу оцінку зі сторони двох зовсім протилежних держав – імперій.
Здавалося б війна закінчилася, але роки після неї стали важким випробуванням для японської церкви. Пожертвувань для місії більше не було, а тому довелося назавжди зачинити катехитичне училище, тридцять катехизаторів звільнити. У 1908 році кафедру в місті Кіото очолив новообраний єпископ Сергій, який досить непогано оволодів мовою населення. Нарешті єпископ Миколай побачив ту добру людину, в руках якої зосереджена духовна місія, а сам може мирно померти. У 1911 році виповнилося рівно п’ятдесят років служіння отця Миколая на землі Японії, з цією торжественною подією його привітав єпископ Сергій.
У 1912 році — єпископ Миколай востаннє служить літургію у свято Різдва Христового. Проходив лікування в лікарні святого апостола і євангеліста Луки у містечку Цукідзі. 5 лютого ще займався перекладницькою діяльністю, 15 лютого слухав спів «На ріках Вавилонських» , а 16 лютого – помер. Тіло святителя поховали на кладовищі Янака, земельну ділянку якого купила Синельнікова. Погребіння Миколи Японського відбулося 22 лютого.
Вшанувати і провести святителя до місця поховання прийшов імператор Японії, вихованці, які тримали пальмові віття в руках, у супроводі духовенства і єпископа Сергія. Після смерті Миколая Японського залишилася пам’ять про його неоціненний внесок у духовно – культурне життя японського народу.
Богдан Стрикалюк
