Про точну дату його народження нам не відомо. В літописах його ім’я не згадується, тільки в описі «Життя святих» та у власних творах.
Відомо, що народився в місті Турів , був добре вихований в багатій сім’ї. Добре володів кількома іноземними мовами, освоїв грецьку та візантійську літературу. У мирському житті він себе не знаходив, відмовившись від матеріальної спадщини, обрав чернецтво. Вивчає Біблію та твори святих отців Церкви. Він знав на пам’ять Святе Письмо. В Борисоглібському монастирі прийняв чернечий постриг з ім’ям Кирило. Увесь час був під мудрим духовним наставництвом.
Він проводив суворий аскетичний спосіб життя: виснаження тіла через піст, бдіння. Починає себе духовно вдосконалювати. Привертаю увагу братів- ченців через свою полум’яну набожність, цілеспрямованість, глибоке служіння, служачи прикладом для інших. Головним правилом поведінки Кирила став послух настоятелю монастиря. Він гостро висловився про тих, які не виявляють покори своєму ігумену, такими словами: «Той, хто не проявляє послуху ігумену – не здатен отримати спасіння».
Старається наслідувати отців Церкви, вибирає один із важких християнських подвигів – стовпництво. Розпочинає активне проповідництво, стає укладачем багатьох духовних повчань. Після смерті турівського архієрея, завдяки підтримці братів – ченці, князя, жителів міста обирається як гідна кандидатура у єпископи. Висвячується митрополитом на єпископа міста Турів. Він відповідально ставився до поставленого перед собою завдання. Веде боротьбу за збереження чистоти православної віри.
Очоливши Собор в 1169 році, чинить суд над єпископом Теодором, звинувачуючи його у аморальній поведінці, схилянні до єресі, чинення лиходійства. Займається проповідницькою діяльністю, написанням творів. Його твори набули популярності серед київських князів, читаючи які вони захоплювалися, адже отримали відчуття благодаті науки благочестя.
Приблизно 1180-1182 року єпископ Кирило усамітнюється для молитви та богоспоглядання, залишає кафедру, розпочинаючи письменницьку діяльність. За письменницький та проповідницький талант отримав прізвисько Золотоуст.
Він є автором численних Слів і проповідей. Серед них такі як: «Притча про душу і тіло», «Повість про білоризця та чорноризця», «Сказання про чорноризький чин», «Вісім Слів на церковні свята», «Послання Кирила до архімандрита Києво-Печерського монастиря Василя», молитовні тексти (тридцять), канони. Його «Слово на Неділю Фоми» є тлумаченням євангельської істини. Сам автор акцентує увагу на застосуванні прикладу апостола Фоми і повчанні слів Христових, які звернені до нього.
У «Сказанні про чорноризький чин» святитель Кирило зауважує на смиренності, терпінні, сконцентруванні уваги душі, якою проповідник привертає до себе тих, що слухають і читають. Твори Кирила Турівського виконані в прекрасній ораторській формі. Складається таке враження, що він був прямим спадкоємцем школи проповідників Візантії. Адже в різних збірниках зустрічаються поряд з торжественним Словом Кирила, твори Іоана Златоуста, Григорія Богослова, блаженнішого Феофілакта Болгарського та інших. Досить гарно вписуються в церковну традицію молитви, слова і проповіді Кирила, єпископа Турівського. Їхні зміст та форма були відповідні жанру.
Його проповіді були відомі і за межами середньовічної Київської Русі, а молитви користувалися попитом в наш час.
28 квітня 1183 року святитель Кирило помирає. Був похований у місті Турів (зараз смт. Гомельської області, Білорусія).
Кирило, єпископ Турівський канонізований православною церквою, зарахований до лику святителів.
День його пам’яті вшановують 28 квітня за старим календарним стилем.
Богдан Стрикалюк
