Філософія Ван Янмина

Ван Янмин вважав, що людина осягає свою природу як самоı очевидне. Людина, за вченням Ван Янмина, – це частина приı роди, але часто людина виступає творцем природи, хоча ніхто не давав права людині керувати нею.  Ван Янмин вважав, що людина це – рушійний механізм всесвіту, але людина аж ніяк не є центром світу. Ван Янмин присвячує велику увагу поняттю «особистість». Під особистістю він розумів цілісну істоту, здатну до діяльності. Цілісна істота – це істота, яка живе в духовному і матеріальному світі, за їх законами і приписами.

Тілесна істота це – істота, котра живе в матеріальному світі. Духовна істота – це істота котра відрікається від матеріальноı го життя і шукає свій духовний шлях. На думку Ван Янмина, духовна і тілесна істоти не можуть існувати повноцінно без цілісної істоти. Коли духовна, тілесна і цілісна істоти живуть у гармонії виникає особистість. Не кожна людина є особистістю тому, що не кожен шукає гармонію. Немає гармонії – немає і особистості. Ван Янмин велику увагу приділяє у своїй філософії поняттю людського і природного знання. Природне знання – це серце, яке відрізняє істину від брехні, воно породжує у людини людяність. Ван Янмин вважав, що природне знання є найвищим принципом неба. Це є правильний шлях існування людини. Лише природне знання може дати людині відповідь на будьıяке питання.

За вченням Ван Янмина держава повинна бути цілісною, бо якщо держава розділена на дрібні царства, а жителі цих царств розмовляють однією мовою, мають спільні звичаї і традиції, то нація може зникнути через розділення. Коли країну загарбують чужоземці, то народ повинен піти проти них війною. Війна– це засіб захисту власного народу, але війну повинен породжувати лише загарбник чудоземець. Якщо китайський правитель хоче заволодіти не китайцями, то такий правитель вже не є китайським. Він нічим не кращий за чужоземного царя тому, що через війну правитель породжує хаос у суспільстві і занепадая  нація. Війна – це лише засіб, але вона не є правильним шляхом нації. Війна породжує хаос, страждання, вбиває економіку країни. Війна не буває доброю чи потрібною, війна – це фактична смерть нації.

Ван Янмін критикує даосизм і буддизм за надмірність у них егоїзму, хоча для цього автора більш характерно підкреслювати, що саме поєднує ці два вчення, ніж акцентувати на розходженнях між ними. Говорячи про Лао-цзи та Будду, Ян Ванмин визнає, що вони теж прагнули до досконалості, але цьому пеı решкодила нестриманість їхніх егоїстичних бажань, у результаті чого вони вступили на помилковий шлях відчуженості і бездіяльності, з чим Ван Янмін, як конфуціанець, погодитись не може.

Ігор Дмитрук