Влада розумних

mpu (1)Вступ до мерітократії

Мерітократія буквально із античних мов перекладається, як влада достойних. Як завжди будь-які гуманітарні терміни не мають одного визначення, і мерітократія теж не виключення. У всіх випадках даним терміном позначають принцип управління, коли пріоритет при призначенні на посаду робиться на професійності, а інші критерії, як то релігійність, партійність, національність, соціальний стан та інше просто нівелюється.

Більш широке значення мерітократії не протиставляє останню демократії, монархії чи диктатурі. Вона визначається, як система, коли створюються сприятливі умови для справді обдарованих людей, що б вони в подальшому малу змогу зайняти різноманітні керівні посади. Прикладами можуть служити, правда із зауваженнями: при монархії – Китайська імперія часів династії Сун; при диктатурі – правління Лі Куан Ю в Сінгапурі; при демократії – США.

Більш вузьке значення розглядає мерітократію, як суспільство, де керівників вибирають із спеціально підібраних та всіляко підтримуваних обдарованих людей. В такому випадку йде протиставлення, як мінімум ліберальній демократії, а також монархії. Різні концепції по-різному ставляться до політичному режиму, але в будь-якому разі можна говорити, як мінімум про зменшення ролі парламентаризму. Адже при такій системі, при владі будуть не політики, що сподобалися простому люду, а досвідченні професіонали та знавці в своїх сферах. Друге визначення, як раз і цікавить Автора в питанні пост-капіталізму, і його ми будемо детальніше розглядати.

Також мерітократія в будь-якому разі передбачає деполітизацію управління державними справами. Кандидати в керівництво мають проходити найсуворішу перевірку багатьох комісій чи навіть установ. При цьому можуть проводитися тести на інтелектуальний рівень, а також тест на брехню за допомогою однойменного детектора чи «сироватки правди». У плані виборів може означати, що люди із низьким інтелектуальним рівнем позбавляються права вибирати та обиратися (освітній ценз). Взагалі управління суспільством здійснюється чисто на раціоналістичних підходах, ніби йде розв’язування складної задачі із точних наук. Популізм, а тим більше демагогія, потрапляють під табу. Лише наука стає базою для вирішення соціальних питань.

Нижче ми розглянемо три концепції мерітократії.

Техно варіант

І так, мова йтиметься про технократію – суспільний режим та ідеологію, які характеризуються доцільністю влади у руках науково-технічних спеціалістів. Основоположним пунктом є те, що розподіл виробництва та розподіл доходів відбувається найбільш кваліфікованими спеціалістами. Технократія має неринковий характер відносин. Соціальний статус визначається не відношеннях власності на засоби виробництва, але лише по кваліфікаційному критерію.

Існує дві основні економічні концепції. Одна (назвемо її класичним тейлоризмом) наполягає на тому, що контроль над виробництвом здійснювався спільно найманими працівниками та капіталістами-власниками чи поставленими ними менеджерами. Друга концепція – соціал-тейлоризм, також за спільний контроль над виробництвом працюючими, але тільки із держаними чиновниками за допомогою такого механізму, як планування. Остання модель потерпіла невдачі при радянській системі, так само, як ідея державного соціалізму[1]. Також є неотехнократизм, який акцентує увагу, як і на інформатизації виробництва та перерозподілу, так і на нематеріальних потребах. Є помірковані течії, які лише стверджують про допущення спеціалістів до керівництва підприємства, не міняючи при цьому форму власності.

У політичній сфері це може означати, що адміністративні функції у кожній конкретній сфері будуть здійснюватися лише вузькими спеціалістами. Наприклад,  у царині освіти будуть правити лише діячі освіти.

Може створитися ситуація, коли, через відсутність повноцінного громадського контролю, у науково-технічних спеціалістів буде монополія влади, а отже і їх диктатурі. Також можна знайти таке твердження, що вчений не може бути одночасно і політиком, і триматися наукового підходу. Це пояснюється, тим що істинна наука не може були політизованою, тоді, як вчений-керівник змушений робити політичні кроки при управлінні. [Джерело: Вільна Енциклопедія]

Проект «Венера»

Автор не сумнівається, що багато читачів бачили, або принаймні чули про цикл документально-пропагандиських фільмів «Дух часу». Власне там подається багато аспектів ідеї ресурсно-орієнтованої економіки. Найбільша частина прихильників даної мерітократичної концепції зосереджена в організації «Проект Венера» на чолі Жаком Фреско. Також дані ідеї представленні в «Моделі Світу».

Дана ідеологія являє із себе достатньо чудернацьке поєднання радикального екологізму, «влади достойних» та практично комуністичних (хоча це всіляко заперечується) ідей. Отож, симпатики ресурсно-орієнтованої економіки виступають за:

– вселюдську власність природних ресурсів;

– відмінну будь-яких грошово-товарних відносин;

– наукова-технічна революція йде рука об руку із потребами екології – «Зелені» та «Розумні» міста[2];

– роботизація та автоматизація виробництва. Внаслідок чого важку роботу будуть виконувати машини, а люди займуться самореалізацією в науці, мистецтві, техніці і т.д.

Після цього всього на думку приходить лише одне слово – утопія. Тобто з однієї сторони – це прекрасна гуманістична та екологічна ідея, але з іншого боку – настільки це крайнє важко досягнути, адже це все потребує якісно кращого рівня свідомості мас. Також, напівжартома можна побоятися, як наслідок тотальної автоматизації – ефекту «термінатора» – це коли штучний інтелект вийде з-під контролю людей .

Диктат раціональності

Також Автор зіткнувся із малопоширеною концепціє, що на відміну від двох попередніх вирізняється своїм антигуманізмом. Для початку назвемо це теорією «Влада Розуму» – їхнього своєрідного статуту. Прихильники останньої впевнені, що неможливо створити повноцінно функціональне суспільство із «людським обличчям», адже це призведе до гибелі людського роду.

В політичному плані вони проголошують зробити доступ до політики в залежності від інтелектуальних можливостей індивідууму. На практиці, це означатиме наступне:

– люди, із рівнем нижче зазначеного, не матимуть права ні обиратися, ні тим більше бути обраними;

– громадяни, що матимуть рівень ненабагато вище зазначеного, можуть лише обирати;

– керівниками можуть бути лише люди із найвищими показниками інтелекту.

Також політична інформація буде лише в дорогоцінних ЗМІ, що б уникнути доступу простих людей до політики. Так вони розуміють деполітизацію суспільства. Також на відмінну від двох попередніх до влади не будуть допущенні «кабінетні» вченні, але лише вольові менеджери. В даному випадку можна навіть стверджувати про ніцшеанські коріння.

А ось перелік їх шокуючих пропозицій: збереження цивілізації, цінніше, ніж збереження людського виду; повна легалізація наркотиків та зброї, бо «розумні» люди не будуть приймати перше, а «дурні» не хай перестріляють за допомогою іншого; злочинці, що вчинили тяжкі злочини піддаватимуться тортурам з боку обдарованих людей, що мають садистські нахили, що б останні не потрапили самі у в’язницю; чиновники, що провинилися повинні публічно піддатися екзекуції, а їх члени родин теж мають бути вбитими і т.д. і т.п.

Не важко уявити, що подібні антилюдські методи приведуть до того, що мерітократичне суспільство стане тоталітарним. І, як відомо із історії, тоталітаризм є м’ясорубкою людських доль.

Загальна критика

Найважливішим в критиці є питання, як забезпечити прозорість та чесність відбору у ешелони влади. Адже зрізаність чи відсутність демократії не забезпечить достатнього громадського контролю. Також із цього витікає друге питання про те, як буде відбуватися ротація еліти. Адже це може призвести до того, що в один день оформиться і закріпиться закрита владна структура, що монополізує владу, прикриваючись гаслами мерітократії. Історія не раз нам доказувала, що безпринципні цинічні інтригани не раз захоплювали владу, прикриваючи різноманітними гаслами. Варто лише згадати, що так і сталося із монархією чи комуністичним режимом в цілому, чи ліберальною демократією в меншій мірі.

Також в даному випадкові іде абсолютизація людського розуму. Але ж сучасна наука вже чітко доказує, що наш мозок сприймає лише дуже обмежену частину нашого надзвичайно складного світу.

На кінець, Автор хоче подати слова Мохандаса Ганді, що можна віднести до критики мерітократії:

«Економісти, що ігнорують моральні та сентиментальні фактори, подібні на воскові фігури: вони подібні на живих істот, але їм не вистачає подиху життя».

 Андрій Дмитрук


[1]  Державний соціалізм – збірна назва деяких соціалістичних та комуністичних ідеологій, що визнають доцільність державного планування господарства при соціалістичному суспільстві.

[2]  «Зелені» та «розумні» міста – теорія системи, коли всі потреби виробництва модульно включенні в місто. Наприклад, кожне таке місто матиме автономне джерело енергії, муніципальний науковий цент чи власну ферму.