Мати завжди підкреслювала, що є люди, які потребують більшої опіки і живуть у гірших умовах, ніж вони самі.
Раптова смерть батька стала великою психологічною травмою для сім’ї. Перші роки після смерті батька здавалися нестерпно важкими, але матір ніколи не втрачала віри, долаючи усі життєві труднощі. Завдяки Агнесиній матері ця родина була навчена молитві та милосердя. Невдовзі будинок сім’ї Бояджіу став пристановищем для бідних, яких ніхто не випускав звідти з порожніми руками. Кожного дня до будинку матері Агнеси приходили бідняки, розділяючи між собою обід.
У дванадцять років дівчина вирішила присвятити своє життя служінню Богу. У вісімнадцятирічному віці вона залишила батьківський будинок і вступила до місіонерського ордену «Лоретських сестер» в Ірландії. Там Агнеса прийняла чернецтво з іменем Тереза. У дублінському абатстві вона перебувала цілий рік, ретельно вивчаючи англійську мову. У Сорбоні Тереза вивчала основи медицини, а взимку 1929 року відправилася до Калькутти. У цьому місті провела шістнадцять своїх років, навчаючи бенгальських дівчат історії та географії.
Восени 1948 року Тереза добилася від папи римського дозволу стати вільною монахинею-місіонеркою. Одягнувши дешеве сарі білого кольору з голубою облямівкою, купленою на ринку, вона залишила обитель сестер-лореток. Маючи при собі лише п’ять рупій, Тереза наче розчинилася в калькуттських нетрях. Пізніше вона згадувала, чим монастирське життя відрізнялося від перебування у нетрях Калькутти. В монастирі Тереза відчувала себе досить комфортабельно, не виникало жодних потреб, а життя в нетрях видалося справжнім випробуванням.
Тереза на власні очі бачила бідне індійське населення, страждаюче від невиліковної хвороби – лепри. Тому вона поклала на свої плечі важку місію – допомагати тим, хто відходить з цього світу в інший. Вона стала свідком того, як син привіз на тачці до міської лікарні хвору матір при смерті.
Коли лікарня відмовила у допомозі хворій жінці, життя якої тяглося на лічені хвилини, Тереза вирішила допомогти. Спочатку звертала свої молитви до Ісуса Христа, просячи про допомогу, потім помила її, промовляючи ніжні слова. Жінка з усмішкою на обличчі спокійно померла на руках монахині Терези.
Усвідомивши любов Христа до людей, Тереза поспішила створити справжній дім, у якому буде надаватися допомога для помираючих бідняків. З особистим проханням вона звернулася до муніципалітету для виділення місць тим, хто помирає. У Калькутті до монахині та її служіння ставилися неоднозначно, вбачаючи у цьому виклик своїй вірі. Однак після того, як Тереза допомогла жрецю язичницького храму, який помирав від холери, ставлення змінилося.
За свою допомогу у вирішенні проблем зі СНІДОМ, лепрозоріями, у створенні дитячих будинків, лікарень в 1979 році мати Тереза отримала Нобелівську премію миру. Кошти, які мали бути витрачені на бенкет, благодійниця просила передати людям, які мають в них потребу. У своїй промові Тереза відкрила іншим очі на ті глобальні проблеми, що існують в реальності: бідність, аборти як справжня загроза світу, фемінізм та побудова міцних сімей, світова війна та мир. З ініціативи матері Терези у 1982 році тимчасово була зупинена Бейрутська війна з необхідністю евакуації тридцяти семи дітей, а також перестрілка між ізраїльтянами та палестинцями.
У 1985 році, будучи запрошеною в Генеральну Асамблею ООН з нагоди святкування 40-річчя цієї організації, мати Тереза «ордену Милосердя» просто на засіданні (хоч це було заборонено), піднявшись із трибуни, помолилася, звернувшись із посланням до присутніх членів Асамблеї. Усі були надзвичайно здивовані рішучістю цієї жінки. Досить часто її критикували, але Тереза, покликаючись на Святе Письмо, пояснювала, у чому полягає її місія, призначена Богом. Мати Тереза стала інструментом в руках Божих, який писав усьому світу лист любові Христової. Допомога матері Терези стала неоціненним внеском в історію людства (поміч жертвам ЧАЕС, постраждалим вірменським мешканцям Спітаку від землетрусу).
В іранському посольстві матір Тереза з посмішкою на обличчі залишила записку для аятоли – духовного лідера мусульман – у питанні щодо заручників. Їй вдавалося вільно розмовляти і з поважними особами, і з убогими. У 1997 році Терезу удостоїли високою нагородою, врученою Конгресом США – Золотою медаллю. Вона ніколи не шукала для себе слави, натомість виконувала свій священний обов’язок. Під час однієї зі своїх подорожей мати Тереза смертельно захворіла. 5 вересня 1997 року її серце зупинилося. Вона померла у 87 років.
Тіло Терези – матері Милосердя – в останню путь супроводжувало півмільйона людей. До поховання долучилися політичні та релігійні діячі, сироти, прокажені, безхатьки.
19 жовтня 2003 року відбулася беатифікація матері Терези папою Іоанном Павлом ІІ і її зарахування до лику блаженних. 4 вересня 2016 року папа римський Франциск І провів процес канонізації та визнав Терезу Калькуттську святою католицької церкви.
Велика заслуга Терези Калькуттської у тому, що вона повернула правильне розуміння благодійності – не за рахунок грошей, а завдяки наполегливій праці своєї душі. А також у тому, що вона змінила світ з допомогою Христа.
Богдан Стрикалюк
