У 1869 році Юліан змушений був змінювати місце роботи, у зв’язку із навчанням своєї доньки Ольги в Сучаві. Сучава стала трирічним місцем проживання їхньої сім’ї. Брати Кобилянської відвідували заняття в німецькій гімназії. Зустрілася з священиком – письменником Миколою . Ольга зуміла налагодити дружні відносини з дружиною священика Ольгою Устиянович. В місті Кімполунг, куди переїхала з сім’єю, закінчила початкову школи чотирьох класів. До того ж навчатися необхідно було тільки на німецькій мові.
В чотирнадцятирічному віці вона розпочинає свою літературну діяльність, пише щоденник на німецькій мові. Вісімнадцятирічна Ольга познайомилася з Августою Кохановською – майстринею художнього мистецтва (основоположник жіночого руху на Галиччині), прекрасним лікарем – жінкою з Австро-Угорщини Софією Окуневською, зустріла письменницю Наталію Кобринську.
Була закохана в брата письменниці – Євгенія. У неї розпочалося формування власного світогляду. До Ольги зверталися аби вона почала писати на українській мові. Так у 1886 році виходить розповідь «Вона вийшла заміж» але німецькою мовою, проте потім стала основою для повісті «Людина». У 1891 році переїздить в місто Чернівці і там проживає.
У 1903 році через ускладнену простуду її паралізувало, твори довелося писати на лікарняному ліжку. Увійшовши в союз жінок руху Буковини вітала 1940 року її звільнення та поєднання з північною частиною України. Кобилянську приймають в союз письменників СРСР. Тяжкохвору Ольгу було схоплено в Чернівцях німецькими солдатами із метою передачі під військовий трибунал. Але письменниці вдалося уникнути страти через раптову смерть навесні 1942 року.
Богдан Пегас
