До того ж, жидовствуючі були прихованою групою зі своїми власними інтересами, зберігаючи таємницю знань. У нас немає жодних свідчень у писемному варіанті для пояснення вчення жидовствуючих. Сама назва вказує на тих осіб, які вважалися противниками російської церкви. Її прихильники продовжували традицію юдейства, поширюючи на всю територію.
Перша спроба поширення жидовствуючих зроблена Закарієм Жідовіном, який прибув через свиту князя Михайла Олельковича з самої Литви на землі Новгорода. До того ж Схарія відносився до юдеїв- караїмів. Караїми у свою чергу мали доволі непогану мережу організацій як в Європі та і на Близькому Сході. Завдяки йому привезені таємні науки, зокрема містика, астрологія і звичайно кабалістика. Тобто ця людина прекрасно розумілася у злодійських винаходах, чаклунстві, чорнокнижництві, а також інших речах.
Варто зазначити і про вплив жидовствуючих на новгородське священство. Ключову роль у цьому зіграли Схарія, Йосеф та Мойсей. Під їхній вплив потрапило три священнослужителі: Денис, Олексій, протопіп Гавриїл. Коли Схарія відїхав до Кафи (сучасна назва міста Феодосія на півострові Крим), проповідницькою діяльністю займалися два Авраами (Денис з Олексієм) та Гавриїл.
Жидовствуючими заборонявся християнський культ, церковна ієрархія, пости, свята, шанування ікон, сакральні предмети, заперечувалися християнські доктрини (Пресвята Трійця, Ісус Христос, воскресіння з мертвих). Згідно їхнього вчення, Ісус не є Богом, тільки простою людиною, тому вірити в друге пришестя та Страшний суд не потрібно, усе це нісенітниця. Єретична наука сягала новгородських земель, низьке духовенство, мирян, скити з монастирями.
У 1479 році жидовствуючих в Новгороді відвідує сам московський цар Іван Васильович Грізний ІІІ. Спосіб життя таємних дисидентів Олексія з Діонісієм йому сподобалися, були відмічені освідченість, мудрість, красномовство, ведення благочестивого життя. Що ж робить Іван ІІІ по відношенню до них? Пропонує аби ті переїхали в Московське царство. Першого призначив протопопом в Успенському соборі, іншого – Архангельському.
До них відносилися з великою повагою як до освідченних книжників, що дало можливість поширювати єретичну науку в Москві. І в 1480-х роках сюди приєдналися особи з боярським званням, насамперед Федір Куріцин – поліглот, невістка царя Івана ІІІ Олена Волошанка, дружина Івана Молодого, а також придворні, котрі мали намір використати віру у внутрішній боротьбі. Нараховувалося на той період 1500 жидовствуючих.
У 1487 році православна церква розпочала активну боротьбу з жидовствуючими. Керівником церковної кампанії став архієпископ Генадій. Він дізнався чим займається ця група людей. Генадій за святотацькі речі наказав бити їх батогом. Жидовствуючі вставали в захист свого вчення, не допускаючи осуджень зі сторони православних. Частиною із цієї групи був віднейдений притулок, іншим довелося тікати з Новгорода. На цьому переслідування жидовствуючих ще не закінчилося.
У 1489 році новгородський архієпископ звертається до московського митрополита Зосими скликати церковний собор. Метою собору має бути осудження єретиків- юдеїв і усіх, хто приймає у цьому безпосередню участь. Архієпископ Генадій бажав повторити на прикладі іспанського короля інквізицію для жидовствуючих, проте він не знав лише одного- митрополит став таємним прихильником цього руху.
Митрополит носив назву «другого Юди». У 1490 році єретичне вчення було осуджено, а прибічників названо віровідступниками. Боротьба з єретичним вченням проходила через відкинення із церковних книг усього того, що йде всупереч традиції православної церкви. А тому при Генадії переведено у російськомовному варіанті Біблію, написано декілька полемічних творів.
Важливу роль у боротьбі є цією єрессю виконав Ніл Сорський – укладач збірника агіографії Феодора Студита та Івана Дамаскіна – осуджувачів іконоборства в цілому. У 1492 році православними очікувався Страшний суд та кінець світу. Жидовствуючі стверджували, що ніякого Апокаліпсису не буду, так само як і другого пришестя Ісуса Христа. Вони говорили про звичайну людську смерть аж до моменту життя людини.
У 1498 році жидовствуючих підтримують Димитрій, онук царя Івана Грозного разом зі своєю матір’ю Оленою Волошанкою. Цар Іван ІІІ не зміг врятувати від хвороби сина Івана Молодого, навіть лікар-єврей Лєон Жідовін йому не зміг допомогти. Лєона стратили за наказом царя. По суті почався наступ на жидовствуючих. До в’язниці потрапили прихильники єресі: Олена та її син Димитрій.
Великий вплив у захисті православ’я мала друга дружина Івана ІІІ – Софія Палеолог, завдяки підтримці якої Йосифом Волоцьким в єресі був осуджений митрополит Зосима. У 1504 році митрополит Зосима зрікається престолу. Місце посідає Йосиф Волоцький. Звертається до царя Івана Грозного застосувати необхідні міри по зупинення жидовствуючих. У цьому році відбувся собор, на якому винесли рішення про остаточну розправу над єретиками.
Проповідникам – жидам відрубали голови, інших допитували, виривали язики, спалювали в дерев’яних клітках. Живими спалили Куріцина, Конопльова, Максімова, у Новгороді – архімандрита Касіана, Некраса, інших кинули до в’язниць. Така собі показова інквізиція для віровідступників.
Закінчилася ця боротьба безумовно перемогою собору 1504 року і припиненням жидовствуючої єресі на території Московського царства. Після собору, народ із недоброзичливістю відносився до юдеїв, називаючи їх «антихристами», «спокусниками душі». Якщо й потрапляли купці-євреї сюди, то залишалися пограбованими, до жидів усі були вороже налаштовані.
За наказом Івана ІІІ в’їзд в московське царство юдеям-торговцям заборонили, дозволялося лише в тому випадку, якщо ті стануть православними. Жидовствуюча єресь набула популярності включно до XVІІІ століття. Були перекладені на російську такі книги: «Слова логіки» (Моше Маймонід), «Шестикрил» (Емануель бен Яків Бонфіс), «Логіка Авіасафа» (Аль Газалі). Із єретичною наукою пов’язувалися книги: «Книга Даниїла», «Книга Ханоха», збірник єврейських святкових молитов «Псалтир Феодора Жидовіна» тощо.
Переклад останньої книги здійснений євреєм, який прийняв православ’я з іменем Федір. Попри антихристиянський пафос єврейською думкою, інтелектуальністю було зроблено багато корисного для розвитку російського самостійного мислення, що сприяло і духовному відродженню після занепаду монгольського гніту.
Радянська історіографія називає дану течію «Новгородсько-Московська єресь». Історики підкреслюють характер антифеодалізму, просвітительства в самому єретичному русі.
Для сучасної релігієзнавчої науки, юдействуючі – це по суті продовжувачі розвитку іконоборчого вчення, яке поширювалося в епоху VІІ Вселенського собору, було призупинено ним, відродилося в часи Московського царства, відповідно ж повторило долю своїх попередників. В тім Вселенські собори не застосовували жорстоких допитів, страт, а піддавали віровідступників церковному відлученню з правом покаяння.
Пегас
