Монофеліти – христологічна єретична наука, яка виникла в період Візантійської імперії VІІ століття нашої ери. Мета монофелітства – примирення монофізитів з прихильниками Халкидонського собору.

Хоч дана наука і не запалювала натовп, проте знаходилася у пошуку інтелектуального конструкту, наприклад такого як державна політика, таке ж саме відбувалося і з попередніми єретичними науками. Насаджувалися такі державні конструкти перш за все імператорами, проводилася боротьба у політичний спосіб, з особами, які не прийняли вчення. Здавалося б проект працює, в тім виявився настільки безнадійним.

Сама ж термінологія вказує на прихильників вчення, згідно якого у Христі наявна тільки людська воля, а не дві волі. Монофелітської позиції притримувався візантійський імператор Іраклій І та константинопольський патріарх Сергій (враховуючи 620-ті роки нашої ери), а за ними і римський папа Гонорій І.

Як стверджує історія, 620- ті роки нашої ери охарактеризувалися важким становищем Візантійської імперії в цілому. Візантійська держава опинилася серед двох вогнів: персидське нашестя і єретичне вчення монофелітів. Мало того, що йшла ціла розгорнена військова кампанія проти імператора Іраклія, але візантійці втратили саму важливу річ сакрального характеру – Хрест Господній, який потрапив в столицю – Синофон.

Персидському шаху Хосрою ІІ Парвізу вдалося захопити Вірменію, Верхнє Межиріччя, а за ними такі країни як Сирія та Палестина. В ході цих завоювань перси зруйнували Єрусалим, захопивши святині. Все це наводило панічний страх на мешканців територій Візанітйської імперії. Інформація про захоплення Єрусалиму Хосроєм ІІ дійшла до Іраклія. Вслід за Єрусалимом був взятий Єгипет, на який очікував голод, а за ним острів Родос і увесь архіпелаг, Мала Азія. Війська Хосроя ІІ були вже біля Халкидону, в якому відбувався собор (сучасне місто Кадікьой, район Стамбулу), до імператорської резиденції залишалося недалеко.  Оцінюючи складну ситуацію для держави, імператор Іраклій (за походженням вірменин з міста Каппадокія) швидко зачиняється в резиденції, досконало вивчає карти, повідомлення, посольську реляцію, книги істориків, вирішивши завдати нищівної поразки ворогу.

Іраклій не церемонячись витиснув з інших земель усе що можливо, підготував армію і як військовий тактик спланував хід воєнної битви. Зі сторони імператора це був сміливий крок по при зупиненню персів. Військо Іраклія розбило супротивників біля Вірменії, Грузії, а потім Азейрбайджану, остаточну перемогу святкувало у верхів’ї річки Тигр. У палаці перського шейха Хосроя ІІ  стався державний переворот під час якого той був вбитий.

Племіннику Хосроя ІІ довелося капітулювати при умовах поставлених йому Візантійською імперією: повернення захоплених нею земель, контрибуції, а а також самого сакрального – Хреста Господнього. Візантійського імператора можна порівняти з тріумфатором Олександром Македонським. У поверненні Хреста імператор Іраклій вів себе не як імператор, а смиренний християнин. Усі були настільки здивовані, що хрест на плечі несе сам державний правитель, йдучи босоніж в оточенні солдат по спустошених вулицях Єрусалима, повертаючи його на законне місце.

Правителем розумілося непросте завоювання персами Сирії, Палестини та Єгипту, оскільки велику підтримку ті отримували від більшості монофізитів. Потрібно було якось цю ситуацію виправити. Ми бачимо як історія демонструє нам Іраклія не лише як полководця, а разом з тим тактичного політика. Досить напруженими були відносини імператора з папою римським. Вихід з цієї непростої ситуації повинен був найти соратник імператора – патріарх Константинополя Сергій. З дозволу Сергія імператор міг навіть одружитися на племінниці, у церковно-правовій свідомості то був перший випадок, з іншої сторони таке рішення не сприймалося б суспільством.

Порадником константинопольський патріарх залишався з чисто ідейного усвідомлення. Через те мав віру у правову силу та необхідність вчення, яке сам сформулював. Які ж були наслідки висунутого вчення патріархом Сергієм? Є дві позиції : визнання догмату Халкидонського собору щодо двох природ в Ісусі Христі та монофізитське визнання однієї природи в іпостасі Ісуса. Головне завдання – знайдення об’єднуючого мосту. За вирішення цього питання взявся патріарх Сергій.

На його думку, Боголюдині властива єдина богомужня дія. А як же ш це розуміти простолюдину? На презентовану патріархом Сергієм папа Гонорій І відповів: що немає різниці, якщо ми говоримо та мислимо одна чи дві дії відбуваються в Божестві та людстві, це нас не повинно турбувати, маємо залишити це для граматиків, але сповідувати маємо одну волю. Константинополь напевне цього і добивався, що в решті сказати: де дія, там має бути воля. До того часу приєднувалися монофізити з Сиріїї, потім – Вірменії і на сам кінець – з Єгипту.

Папський лист підкріплював доктрину, надаючи додаткової ваги. Опозицію по відношенню до монофелітів займав єрусалимський патріарх Софроній, намагаючись закликати до церковного порядку. Порядок руйнувався через монофелітське вчення, що захоплювало людські уми. Імператор Іраклій був сильно зайнятий військовим походом. Загроза нависла над Палестиною, до якої у 634 році нашої ери підійшов зі своїми військами Абу Бакр, а в 638 році в результаті арабських завоювань, халіфом Омаром захоплений Єрусалим.

Візантійським імператором було втрачено територію за територією, населення вже не хвилювали ніякі унії, оскільки вони опинилися під арабським пануванням. У 638 році імператор запізнився з «Викладом віри», що полягав у віровизнанні однієї волі. У 648  році онуком Іраклія – Константом ІІ здійснювалася спроба закінчення дискусії. Ним видано декрет під назвою «Зразок віри», в якому йшлося про заборону засудження вчення щодо однієї волі та однієї енергії та позицію стосовно двох енергій та воль.

Візантійська імперія потерпала від арабів, варварів, слов’ян, тому в таких умовах вирішити богословські питання було доволі непросто. Реакція адміністрації на подібні випадки була миттєвою. Так, наприклад папа римський  Мартин І за свій виступ щодо монофелітів  та «Тіпоса» (Зразка віри) імператора Константа ІІ бу притягнений до Константинополя на суд, тут з нього трішки познущалися. У 655 році Мартін І був відправлений на заслання до Криму.  Аналогічне трапилося з величним богословом Максимом Сповідником, котрого покаліченого відправили в заслання на Кавказ, де той у 662 році помер.

Правнуку Іраклія – Константину IV Пагонату вдалося добитися справедливості, дивлячись на безглуздість політики. У 680 році імператор  очолив Константинопольський собор, який виніс рішення на користь православних. На соборі було чітко сказано, що дві природні волі та бажання  в Ісусу Христі, дві волі є нероздільними, незмінними, нерозлучними. Прихильників єресі монофелітсва відлучили від церковного спілкування, насамперед константинопольського патріарха Сергія з римським папою Гонорієм.

З монофелітами практично все зрозуміло, православними людська воля Христа сприймалася не так як це ми розуміємо.  Прослідковувалася  думка монофелітів: Спасителем була прийнята  не пошкоджена гріхом людська природа, насправді слабка, увінчена, тобто Адамова природа, а значить лише природна воля (базові прагнення та інстинкти, проте не всі, а які були благими, не причасних до гріха, направлених до самої Першопричини). Адже свобідної волі (сумніви, коливання, слабкість, помилки) у ньому не було.

Монофелінству вдалося протриматися п’ятдесят років. Без підтримки імператора не вартувало нічого. Після собору монофелітсство відходить у небуття. Спроби відновити монофелітсво у 712 році імператором Варданом Філіппіком закінчилися нічим.

У 715 році скликається собор, який остаточно піддав анафемі монофелітів та їхнє вчення. За звичай, собор могли представляти все ті ж поважні особи. Як бачимо для зміцнення державного правопорядку потрібна була чітка дисципліна і неухильне виконання імператорської волі. Адже як ніхто імператор розумів становище Візантії і будував плани на майбутнє.

Вигляд священства, яке штампувало імператорські рішення був не досить такий вже приємний. Трагічною є роль самого ж імператора Іраклія, яким здолано одного ворога і змушеного дивитися на завоювання надзвичайної краси земель іншим.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Історія релігій

Безсрібник

У православній  церкві існує цілий ранг людей, які прикладом свого морального і духовного способу життя, ...
Історія релігій

Лики святості

Ликами святості в православ’ї прийнято називати категоріальний розподіл канонізованих та шанованих святих, їхньої трудової діяльності ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *