Деякі вчені аргументують, що ця конструкція ніколи не існувала, і вважають легенду продуктом стародавньої міфології. Інші шукають докази в археологічних знахідках Ніневії, столиці Ассирійської імперії. Незважаючи на велику кількість літературних джерел, що описують ці сади, намагаючись знайти зв’язок з реальними археологічними даними, відсутній конкретний науковий доказ їхнього існування або місцезнаходження.
Багато вчених вважають, що ідея створення садів не для забезпечення харчових потреб, а для задоволення естетичних потреб, з’явилася на Родючому півмісяці, який славився як істинний рай. Ця концепція розповсюдилася по всьому стародавньому Середземномор’ю, і навіть приватні особи, особливо багаті, у елліністичну епоху вирощували власні сади на території своїх будинків. Сади не обмежувалися лише рослинами і квітами; вони включали архітектурні, скульптурні та водні елементи. Стародавні ландшафтні дизайнери приділяли увагу навіть пейзажам. Сади стали настільки популярними, що митці, які працювали у Помпеях, прикрашали стіни вілл сценами, які створювали враження, ніби крокуючи в кімнату, ви входите в сам сад. Таким чином, всі ці відкриті простори, де можна насолоджуватися, були винайдені ще в стародавній Месопотамії, зокрема завдяки чудовим висячим садам Вавилона.
Сади Вавилона, також відомі як Сади Семіраміди, засновані на історії про ассирійську правительку, відому як напівлегендарна постать. Хоча Геродот описує іригаційну систему та оборонні стіни Вавилона, він не згадує конкретно сади. Однак перша згадка про них належить Беросу з Коса, священику з Вавилона, чия праця датується близько 290 р. до н. е. Ця праця збереглася тільки у вигляді цитат, але багато з описів Вавилона підтверджені археологічними знахідками.
Берос описує образ високих кам’яних терас, які імітували гори, прикрашені різноманітними деревами та квітами. Ці тераси, крім того, не лише приносили естетичне задоволення від висячої рослинності, але й сприяли зручнішому поливанню. Однак він також розповідає про мету створення садів: для того, щоб дружина вавилонського царя, Амітіс, почувалася менше тугого за своєю зеленою та горбистою батьківщиною. На жаль, вавилонські літописи не згадують царицю з таким іменем.
Давньовавилонські сади, були вражаючим прикладом інженерної та архітектурної майстерності. Описані у різних джерелах ці сади надихають дивуватися не лише їхньою красою, але й складністю будівництва та гідротехнічними розв’язками. Розташовані біля Євфрату, вони прикрашали місто і слугували практичною функцією, забезпечуючи систему поливу для рослин. Присутність сходів для переміщення між рівнями свідчить про те, що сади не були лише декоративним елементом, а й місцем відпочинку та розваг для мешканців і гостей міста.
Іван Гудзенко
