Перше століття від Різдва Христового позначився не лише створенням нової парадигми духовного мислення; не лише новою периферією новітніх релігійних віянь на теренах Римської імперії, але й відчуття нового часового континіуму, який знайшов своє відображення у нових культурних синкретичних явищах, обмінів досвіду та комунікації. І справді, — Римська імперія завдяки політиці Августа, як ніколи, пізнала красу та специфіку культурного різноманіття.

Раннє християнство стало одним із найпоширеніших духовних та світоглядних парадигм, що охопило немов полум’я настрої громадян Імперії.

Надія на швидке пришестя Месії, встановлення царства любові та справедливості, добра та всезагального блага було чіткою ідеєю, яку несли перші християнські проповідники. В той же час, проповідь про Ісуса з Назарету, Христа-Месії не мали чіткого окреслення, сталого закритого канону щодо розуміння того, ким насправді був Ісус Христос: чи лише простою людиною, Сином Марії та Йосипа, чи Сином Божим або ж тотожним Богові-Отцеві.

В силу того, що письмових християнських писань, які користувались всезагальним авторитетом серед усіх послідовників Ісуса з Назарету не існувало, результатом даного явища стало хороше підгрунтям для нових єресей, напрямків, течій і різночитань. Широке поле для інтерпретацій та езкегетичних  проблем породило десятки нових пророків, провідників тощо.

В перше століття нашої ери неабиякого розмаху почали набувати гностичні напрямки, найпомітніші серед яких позначились ебоніти – іудеїзовані гностики з окремими елементами християнства. Точний час виникнення ебіонітів (в деяких варіантах «евіонітів») достеменно невідомо. Навіть серед ранніх істориків християнства в описах про життя ебіонітів допущено чимало неточностей. Так, у Квінта Тертуліана згадується, що засновником даної гностичної течії став деякий Ебіон. Сучасні західні дослідники ранньохристиянських течій, зокрема Барт Ерман,  спростовує даний факт в силу помилкових припущень самого Тертуліана.

Труднощі виникають також із розумінням того чим є насправді ебіонізм. Як зазначає відомоий історик християнства Ф. Брюс, ебіонізм був своєрідною «проміжною ланкою» між синагою та церквою.

Співвіднісщи усі факти, що відомі про ебіонітів, можна виділити кілька основних стовпів віровчення даного релігійного бачення:

  1. Беззаперечений авторитет письмового Закону зі скрупульозним дотриманням релігійних правил та положень ( при цьому без врахування авторитету Усної Тори)
  2. Вчення «усиновлення» Ісуса Христа, згідно з яким, Ісус був звичайною Людиною Марії та Йосипа, проповідником Блага, правди та справедливості
  3. Відкидання павлінізму. Апостол Павло визнавався ебіонітами як самопроголошений апостол, відступник Закону
  4. Наступником справи Ісуса Христа вважали Якова Справедливого, а не апостола Петра, як це прийнято в класичному християнстві.

У зв’язку зі спекулятивними підходами до описів ебіонізму, на сьогодні чимало фактів про них містять багато суб’єктивних міркувань. Більшість авторів вважають, що ебіоніти – євреї, що відступили  від окремих релігійних практик, зокрема у практиках жертвопринесень. Інші ж – вважали їх ревними та фанатичними послідовниками бездумного виконання багатьох законницьких практик. Більше того, багато хто наполягав, що ебіоніти відкидали релігійний містицизм, а власні вірування намагались обгрунтувати лише раціональним способом. Наприклад, деякий Мефодій з Олімпу стверджував, що ебоніти вірять, що усі пророки говорили тільки від себе, а не від надприроднього Божественного одкровення. В той же час, у Епіфанія Саламінського згадується надмірна ритуалізація та зосередженнях на деяких дивних обрядових частинах, зокрема «ритуальному купанню».

Серед окремих практик часто припусуючих ебіонітам, відноситься щорічна Трапеза на згадку про Смерть Христа та Його подвиг напередодні Пасхи з використанням прісного хліба та води. На думку вченого Ганса Йоагіма-Шопса, стале віровчення ебіонізму завдячує завдяки впливу есеїв. Після Римської облоги Єрусалиму близьку 70 р. н.е. прослідковувались тісні контакти ебіонітів з есеями, враховуючи той факт, що есеї до кінця свого існування не перейняли паулінізму і поглядів християнства на Месію Христа і Його божественної природи.

В деяких побутових аспектах проявлявся і аскетизм. Так, з окремих свідоцтвах Епіфанія про життя ебіонітів випливає, що більшість з них (якщо не усі), дотримувались вегетеріанства. У ебіонітському євангелії Іван Христитель подається як пророк, що харчується медовими пиріжками замість сарани, так як остання – продукт тваринного походження. Окрім ебіонітської версії євангелії, в інших рукописах не зустрічається подібної правки. Професор Джейс Тейбор припускає, що природа ебіонітського веганства пов’язана з ноахітськими міруваннями про допотопне життя, так званими досинайськими одкровеннями, починаючи від правденого Еноха до Ноя. Цікавою гіптоезою щодо ебіонітського вегентеріанства, пов’язано зі скасуванням жертвопринесення.

Христологія ебоінізму далека від паулінізму та сучасного ортодокосального християнства. Звісно, що в поглядах на Ісуса Христа відкидали його божественну природу, деякі – його непорочне зачаття. В своїх проповідях ебіоніти полюбляли підкреслювати людяність Христа, його соціальні та гуманні ідеї , аніж його божественне чи навіть подекуди месіанське статус-кво. Ісус в інтерпретації ебіонізму – людський Син Марії та Йосипа. Щоправда, читаючи Євсевія та Теодорита можна зробити висновки, що існувала окрема підсекта ебіонізму, котра не погоджувалась і вірувала в непорочне зачаття Ісуса. Однак, в такому випадку вони мали б користуватись різними версіями євангелій, що, на думку, дослідників, швидше за все, мало ймовірно. Опускаючи перші два розділи версії євангелії від Матвія, ебіоніти стверджували, що завдяки праведному життю, Ісус зумів здійснити місію, яку ніхто не міг зреалізувати краще, окрім нього самого, оскільки Він перевершив у своїй правденості. На думку історика ранньохристиянських течій, сект та єресей Барта Ермана, Ісус в ебіоінзмі – «досконала жертва, яка пішла на хрест, Богом була воскрешена з мертвих та піднята до неба»

Не менш особливим поглядом ебіонітів є віра у Якова, брата Христа як Його правдивого наступника, істинного Назорея та справжнього старійшину єрусалимської спільноти. На думку дослідників, таких як Герд Людеманн, П’єр Антуан Бернгейм, Вілл Дюрант, ебіонізм – наполягання на династичності та спадкоємстві служіння Ісуса Христа. Принаймні, перших трьох лідерів єрусалимської церкви, гностики-ебіоніти вважали за авторитетів. В той же час, чітко окресленої концепції родинної династії не можливо прослідкувати у проповідях ебіонів, або в згадках їхніх апологетів чи опонентів. Історик Ріхард Баукгем стверджує про недоказовість даної гіпотези.

Більше того, як зазначає сам дослідник Баукгем, — єрусалимська церква сповідувала христологію значно вищу ніж ебіоніти, принаймні вважаючи Христа як Сина Божого і в жодному разі не нижче. До того ж, слід додати що з Діянь апостолів, єрусалимські християни приймають Павла як «апостола язичників», що яскраво суперечило поглядам ебіонітів. Та й, власне, місію апостола Павла було відкинуто останніми не раніше, аніж у кінці I – на початку II століття.

Власне, щодо Павла, крайня опозиція до нього не стосується, головним чином, у поглядах на природу Христа. Головна антитеза ебіонітів – претензії щодо спростування Закону і вся суперечка довкола обрізання, яке закріпив Мойсей в Законі. У текстах Епіфанія зазначаються спогади про те, що Павло був греком за походженням ы задля одруження з донькою ізраїльського первосвященика, однак відступив після того як остання відкинула його.

Складно надати чітку історичну оцінку зникненню ебіонізму як явища. Відомо, що по завершенню римсько-ізраїльської війни, християнство, котре в рамках проповіді витіснило усі конкуруючі релігійні спільноти, перемагало в тому числі й ебонізм.

Дослідник Хайям Мак Кобі наполягає на тому, що саме переслідування євреїв та християн і в тому числі маргіналізація окремих довкола християнських та юдейських груп зумовило початок згасання авторитету ебіонітського вчення.  Після поразки та вигнання юдеїв з Єрусалиму, багато єврейських християн, що втікали до Пеллу перестали практикувати єврейські обряди і приєднались до основної християнської церкви. Тих, хто продовжував принципово дотримуватись обрізання і єврейських звичаїв, почали вважати єретиками та відступниками.

Таким чином, осередки ебіонізму плавно передислокувались в інші місцевості. Вищезгаданий Епіфаній Кіпрський у 375 р. згадує поселення ебіонітів  на Кіпрі, які проживали тут до V століття. У Феодорита Кіпрського жодних посилань про життя ебіонітів після цього не згадуються у його історичних згадках та описах.

Незважаючи на різкий занепад ебіонізму, окремі спільноти фігурують в деяких історіографічних джерелах аж до часу появи ісламу у VII ст. В більш пізній період, відомості про них носять розмитий характер, і  тим самим ідентифікувати їх можемо тільки за окремими ознаками, зокрема в роботах історика Абд аль Джаббар ібн Ахмада, а також в «Книзі подорожей» рабина Бенджаміна з Тудели. Ісламський вчений XII століття Мухаммед аль-Шахрастані описує деяку групу юдеїв, що прийняли пророчу місію Ісуса водночас дотримуючись традиційних єврейських обрядів. Чимало ісламських істориків навіть схильні вважати, що саме вплив ебіонітів щодо пророчої місії Ісуса заклав фундамент до майбутнього ісламського віровчення.

Незважаючи на факт зникнення ебіонізму, його окремі аспекти відображені у віровченнях окремих неохристиянських та нетрадиційних мусульманських та юдейських груп.

Євген Распопов

Для зв’язку з автором, можна звернутись на адресу електронної пошти: odger998@gmail.com або підписатись на аккаунт в Instagram: raspopov_eugene

Поделитесь эмоциями

Супер статья
9
Я доволен
3
Любовь
1
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Релігія

Історія релігій

Історія релігій є галуззю релігієзнавства, займається вивченням процесів розвитку та змін релігії, соціально-культурного зв’язку. Релігієзнавство ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.