Історія наводить факти існування войовничого племені урартів. Вони у свою чергу притримувалися язичницьких вірувань. Головним божеством урартів (предків вірмен) є Халді, а тому більшу частину із населення почали називати халдами.

Вказаний народ проживав  у північно-західній частині сучасної Вірменії. Після падіння держави уратрів, халдам вдалося зберегтися. Пантеон на цьому не закінчувався. Біля бога  Халді поруч перебував бог грому та війни Тейшеба, котрого знали у Західній Азії, також бог сонця Шівіні.

Божества чоловічого роду складали собою тріаду, потрапляючи під вавилонський вплив. На основі трьох божеств бога місяця Сіни, сонця – Шамаша, погоди – Раммана, науковці зробили висновок, згідно якого можливо Халді також бог місяця. Проте уратський пантеон містить другого степеневого бога місяця – Шеларді.

Усі сорок шість богів уратського пантеону Халді  чоловічого роду, оскільки жіночого божества не існувало.  У цьому його різниця від азіатської релігії, в якій богиня-матір є головною. Проте значно пізніше в Уратрі вдалося прижитися аналогічній богині Іштар – Шаріз.

Вірмени з великою повагою відносилися до релігії урартів, розквіт цивілізації якої спостерігався від початку. Зустрічаємо цікаві факти порівняння божества Халді з верховним божеством Баг-Маздою або формою бога Стародавньої Персії (Ірану) – Ахурамаздою.

Історичні факти підтверджують лояльне відношення уратрів до збереженого і не зруйнованого міста Тушпи (сьогодні Ван),а місто Армавір стає священним. Спираючись на легенду, в цьому місті царевичі вдавалися до мистецтва передбачення, прислуховуючись до Saus — священної тополі. Сліди від вірменської міфології підтверджують, ті, котрі прибули сюди  дали більшу можливість для уратрів, ніж самі запозичили.

Вірмени мали родинні відносини з фракійцями та фрігійцями, які  сповідували таємну релігію простого пантеону. Ще у І столітті нашої ери грецьким мандрівником Страбоном говорилося про так званий культ Анаїт, якого притримувалися крім мідійців, вірмени.

Реорганізація язичницького пантеону відбувалася ще до ери християнства. Вірменським царем Хосровом після успішних битв віддавалася почесть, здійснював пожертви, ритуальне приношення сімом божествам у храмах: Арамазді, Анаїт, Тіру, міхрі, Баал-Шаміну (Баршаміну), Нане, Астхік. В тім як не дивно це звучатиме, але боги та богині – духи планет. Наприклад Арамазд – Юпітер, Тір – Меркурій, Баал-Шамін  або ж Міхр – Сонце, Астхік-Венера, Анаїт або ж Нане – Місяць. Сюди ж приєднано ще одне божество – Ваагну як суперника Баал-Шаміни та Міхри.

Набули свого поширення та стали визнаними культи Спандарамет та Затік. Вірменією було перейнято натуральний культ поклоніння: гори, ріки, джерела, дерева, тощо. Сильним божеством у вірменській міфології є Арамазд, популярним – Анаїт поряд з Вааганом. Усі вони утворюють тріаду.

Перевершення божества залишає позаду інші божества. Про вірменський культ відомо не усім. Але в загальних рисах ніхто не міг уявити суміш різного роду вірувань, на відміну від пантеону.

У давньовірменській міфології виділені п’ять міфологем з міфологічними мотивами, такими як астральний герой; божество, яке помирає та воскресає; Вішап-демон та космічний поєдинок; герой, ув’язнений в печері; культурні герої-близнюки. Міфологеми хоч і мають загальноміфологічний характер, але разом з тим через вірменську міфологію передаються історичні та псевдоісторичні образи, міфічні дії відбуваються в конкретному географічному середовищі.

У міфі про божественного лучника-мисливця демонструється космічна боротьба  світла з темрявою. Вірменська міфологія сильно пов’язана з астральним героєм Хайка – племінного божества хайясців, яке вже потім перетворюється у першого нащадка вірмен. Темного деспота тітаніда уособлює бог неба та сонця Бел, йому протистоїть Хайк.

Від початку міфологічний характер зберігається. Міф пов’язують з історією вірменського народу, космічний міф починає набувати соціально-історичного змісту. Космічна боротьба світла та темряви трансформується в суспільно-етичну боротьбу тогочасних вірменських племен проти тирана Бела.

Міфологічний час перетворюється в історичний, в момент приходу у північну частину вірменських племен з культом Хайка у Вірменське нагір’я. Саме ж плем’я утворило країну котру назвали «Хайком» (в перекладі з вірменської мови означає не лише самих вірмен, а й Вірменію в цілому). А ще цим іменем позначається міфічний герой, який перемагає Бела стрілою з лука.

Наступним божеством постає Арам, який піддається історичній трансформації як і Хайк. Арам веде боротьбу з богами та демонами. Міфи про природні сили пройшли певну трансформацію до історичної епіки, боротьби за незалежність нащадка вірменського народу Арама з племенами-ворогами: Ассирією, Каппадокією, Мідією із захистом та зміцненням кордонів власних територій.

Ще один міф торкається божества, що помирає і воскресає, міфологічна схема однакова як у народів Стародавнього Сходу. Міф про смерть і воскресіння також проходить трансформацію. У міфі йдеться про богиню, яка шукає пристрасної насолоди, обираючи коханців. Сюжет еросу переходить в трагізм і обожествлення коханця (вбивства, оплакування, воскресіння).

До того ж, божество рослинності Ара можна було зустріти у хетських, фінікійських, уратських племен, який трансформується в царя Вірменії Ару Прекрасного, а  попередня богиня любові та пристрасті  – в Шамірам (Семіраміда). Цариця Шамаріам запрошоє у гості Ару в Ніневію, з проханням взяти її в дружини і правити Ассирією, але Ара відмовляє у проханні. У ході війни з військом цариці гине Ара. Цариця віддає наказ, щоби боги Аралезами позализували рани вбитого. Чутка про звістку смерті і зализування ран поширилася по Вірменії.

Третя міфологема має кілька варіантів в народній традиції вірмен. Її пов’язують з вішапою та космічною боротьбою, що є характерним мотивом вірменської міфології, котра у ХХ столітті побутувала серед вірмен. Сди ж відносимо піснню про бога-драконоборця Вагни. Другий міф має історію викрадення у бога грози сестри або дружини, останньому вдається звільнити її  та перемогти вішапу.

Окрім цих,  в давньоврменській міфології зустрічається вірменський цар Тігран, сестра Тігранун- дружина мідійського Аждахаки. І знову тут видно трансформацію в історичну епіку як підгрунття відносин між вірменами та мідянами в конкретний зазначений час. Збереження другого сюжету прослідковуємо в епосі вірмен «Віпасанк».

Стосовно міфологічної схеми: матір допомагає вішапоборцю – сину над вішапом або ж девом любовним відношенням. Вбивши Вішапа, драконоборець позбавляє того скарбів. Міфологічний сюжет історично трансформувався в епос. У іншій міфологемі, героя зачинають в печері. Дану міфологему пов’язують з міфічно-історичними персонажами.  Син Арташеса – Атавазд, котрого прокляв власний батько, потрапляє в пастку до каджкам (то є злі духи) під час полювання на Масісі. Його закували та ув’язнили в печері.  Артавазд робить спроби звільнення від злих духів. Після звільнення із заточення Артавазд хоче захопити увесь світ. Замість батька виступає син Артаваз, а вже після син Артавазда – Шідар.  Шідар є тим самим Артаваздом. Міфологема вплинула на народну традицію пізнього періоду.  Ця міфологема має подібність з міфом Стародавньої Греції про Прометея.

Міф про героїв-близнюків набуває своєї популярності у стародавньовірменській традиції і ще пізній.  Брати-близнюки виступають проти чужоземних правителів. Бачимо заснування ними княжих родів, міст, фортець. Міф про братів князів – це не міфологічний рівень, а швидше історична епіка з визначеним просторово-часовим аспектом.

В історичній епіці йдеться про Санасара та Адрамела, котрі вбивають Сінаххеріба, тікаючи до Вірменії. Цар Паруйр поселяє їх у південно-західній частині Вірменії, що межує з Ассирією.  Згідно іншої  версії, то були Мамік та Конак, які в момент постання проти царя Тченастана тікають до Ірану, а звідти – до Вірменії, отримавши від нього притулок. Знаючи про замисел князя Слкуні, брати вбивають його. Цар виділив їм міста Тарон та Сасун. Крім того, від цих братів походить княжий рід – Мамиконяни.

Маємо ще й другий варіант, але цього разу про братів Деметра та Гісанє, уродженців Індії, котрими влаштовуються підступи. Вірменським царем виділяється країна Тарон. У Тароні відбувається будівництво Вішапу. Після чого цар вбиває братів, а на їхнє місце ставить їхніх синів. Синами ставляться мідні статуї  обожествлених нащадків-братів на горі Карк.

Давньовірменська міфологія  містить міф про Ерванда та Ерваза, які народилися в результаті зв’язку жінки-велетня та бика. Ерванд мав злий та дивний погляд. Перед ним сторожа палацу ставила кам’яні глиби, від погляду на них виникали тріщини. Міф про Ерванда та Ерваза зазнає історичності та входить до епосу під назвою «Віпасанк».

Ерванда демонструють як царя, а Ерваз є головним жерцем. Хоч Ерванд наділений негативними рисами, але виступає як культурний герой, засновуючи місто Ервандашат, з культовим центром Багаван. Значний вплив зроблено на історичні передання щодо культурно-будівельних дій Ервандідів як переплетення міфу про двох близнюків.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Індуїзм

Крішнаїзм

Крішнаїзм— течія в індуїзмі. Вважається відгалуженням вішнувізму, так як Крішна виступає головним богом в крішнаїзмі, ...
Історія релігій

Бхагават-гіта

Бхагават- гіта є пам’яткою ведичної релігійно-філософської думки. Написана на стародавній індійській мові  санскрит. Через Бхагават-гіту ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *