Язичництво відноситься до політеїстичних вірувань. Люди настільки сильно почали шукати Бога у природі, що почали поклонятися деревам і всьому творінню. Вигадали бога сонця, бога дощу і тому подібне. Тоді ще люди не пізнали Істинного Бога, але вірили що існують сили, які вищі за людину.

Ми розглянемо ситуацію з точки зору Ортодоксії (Православ’я). Традиційні християнські церкви  мають свій погляд щодо християнського культу, який прямопротилежний язичницьким традиціям і обрядам, які по суті не мають нічого спільного з вірою в Істинного Бога.

На думку сучасного богослов’я віра не може бути замінена християнами лише традицією та відданість людині їй самій. Віра – це той ключ, за допомогою якого людина пізнає Бога, Його Всемогутність, Велич, Справедливість, Святість, Милосердність.

Віра в Спасителя чи данина язичництву

Язичницька традиційність спостерігається у все більш популярному вшануванню свят, які спотворюють саму християнську суть і все переходить в розуміння людиною магічної сили, якою володіє та чи інша річ. Серед християн найбільша перевагу мають: медовий, яблуневий, горіховий спас, які нічого спільного не мають з християнськими святами: Мучеників Маккавеїв, Преображення і Нерукотворного образа Господа нашого Ісуса Христа. Тут же ми бачимо як біля храму Божого збирається сила-силенна людей з кошками, які хочуть освятити ті яблука, грушки, виноград, мед, воду. І багато хто з тих людей вірить що після того як впаде крапелька святої води на яблучко, то то яблучко одразу набуває якоїсь чудесної, чи містичної сили. Так і про свячену воду думають і про зілля.

Насправді ж це далеко не так, адже ми благословляємо плоди на споживання. Навіть в Старому Завіті ізраїльтяни дякували за перший врожай. У євангельських християн є День Подяки. А в нас, православних цей день є на свято Преображення, коли ми приносимо плоди щоб благословити їх, щоб подякувати Богу. Бо без Бога і плодів не могло б бути. І люди ставлять на перше місце яблука, а не Бога, бо в нас немає віри, ми знову відходимо від Бога як ті язичники, починаємо поклонятися яблукам, воді і вербі. А Бог нас чекає бо Він Довготерпеливий, Бог від нас віри чекає. Він же може забрати дощ, наказати хмарам і не впаде ні краплини дощу, і не буде плодів на землі як написано у псалмі “Він покриває небо хмарами і посилає на землю дощ, вирощує на горах траву і всяку рослину на поживу людям. Дає поживу тваринам і всім птахам, що прославляють Його.” (Пс. 146.8-9)

А візьмемо благословення верби. Вона ж сама по собі не діє, але благодаттю Святого Духа. А на Пасху освячення, це молитвою освячується. Але ми віримо що не вода помагає, але благодать Духа Святого, яка зійшла на воду при освяченні. Яблука ж ми не освячуємо, а благословляємо на споживання. Не вода, а благодать. Так як ми читаємо в Діяннях святих апостолів що навіть тінь апостола Петра зцілювала людей “так що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них”(Дії.5:15) . То не тінь, а Божа Благодать що діяла через тінь, так само й вода. Головне віра, молитва. Бо без цього і сто літрів води не поможуть. Для цього й потрібні мудрі священики, щоб проповідували з амвону і по житті свойому Слово Боже і жили за Євангелієм, а не підтримували байки. Годі гнівити Бога нашою невдячністю. Перестаньмо вірити в традиції, але повірмо ж у Єдиного Святого Бога, Який пролив на хресті за наші гріхи Свою Святу Кров.

Іванна Чернега