Дільтей заперечував проти панування методів природничих наук у вивченні людини та суспільства, розвиваючи філософію життя, яка акцентувала увагу на історичній випадковості та мінливості людського буття.
Вільгельм Дільтей народився в родині теолога Реформованої церкви, що значно вплинуло на його ранні інтереси. Після закінчення гімназії у Вісбадені він розпочав вивчення теології спочатку в Гейдельберзькому університеті, а потім у Берлінському. Однак незабаром Дільтей перейшов на філософію, що стало початком його наукової кар’єри. Після успішного складання іспитів з теології та філософії він деякий час викладав у середніх школах Берліна, але згодом повністю присвятив себе науковій діяльності.
У ранні роки своєї наукової діяльності Дільтей виявив неймовірну енергію та різнобічність інтересів. Його дослідження охоплювали історію раннього християнства, філософію, літературу, музику, соціологію, етнологію, психологію та фізіологію. Він прагнув об’єднати всі ці галузі знань у єдину систему, що дозволило б глибше зрозуміти природу людини та її місце в історії.
У 1864 році Дільтей захистив докторський ступінь у Берліні, а вже у 1866 році отримав призначення на кафедру Базельського університету. Згодом він працював у Кілі та Бреслау, а з 1882 року обійняв посаду професора Берлінського університету, де провів решту свого життя.
Однією з ключових ідей Дільтея було розмежування між природничими та гуманітарними науками. Він запропонував термін Geisteswissenschaften («науки про людину»), який охоплював історію, філософію, релігію, психологію, мистецтво, літературу, право, політику та економіку. На думку Дільтея, ці науки мають свою унікальну методологію, яка ґрунтується на розумінні (Verstehen) людського досвіду, а не на поясненні (Erklären), як у природничих науках.
Філософія життя
Дільтей вважав, що сутність людини можна зрозуміти лише через історичний контекст. Він підкреслював, що людське буття є історично зумовленим і постійно змінним. Ця ідея стала основою його філософії життя, яка акцентувала увагу на індивідуальному досвіді, творчому вираженні та рефлексивному розумінні.
У своїй праці «Ідеї щодо описової та аналітичної психології» (1894) Дільтей розробив концепцію описової психології, яка стала передумовою для розвитку когнітивної психології. Він стверджував, що психологія повинна вивчати не лише внутрішній світ людини, але й її взаємодію з історичним та соціальним середовищем.
Історична свідомість, за Дільтеєм, є ключовим елементом розуміння людського буття. Вона дозволяє усвідомити відносність усіх ідей, поглядів та інституцій, що, з одного боку, підриває віру в абсолютні принципи, а з іншого — відкриває можливість для глибшого розуміння різноманітності людського досвіду.
Хоча Дільтей не залишив після себе завершеної філософської системи, його ідеї мали величезний вплив на розвиток гуманітарних наук. Його праці стали основою для формування герменевтики як методу інтерпретації історичних та культурних явищ. Дільтей також вплинув на розвиток феноменології, екзистенціалізму та соціології.
Після смерті Дільтея його учні та послідовники опублікували численні праці, які дозволили оцінити значення його методології та історичної філософії. Серед найважливіших творів Дільтея — «Вступ до наук про людину» (1883) та «Структура історичного світу в науках про людину» (1910), які залишаються актуальними для сучасних досліджень у галузі гуманітарних наук.
Іван Гудзенко
