Народився восени 1833 року в німецькому містечку Бібріх, розташованого неподалік Вісбадена. Спочатку закінчив Гейдельберзький, а потім Берлінський університет. З 1864 року – успішно захищає наукову роботу, отримує вчену ступінь – доктор філософії. З 1866 року – викладацька робота в університетах.
Викладацька діяльність проходить в таких містах як Базель, Кіль, Бреслау (теперішнє польське місто Вроцлав). З 1882 року – очолює кафедру філософії при Берлінському університеті. З 1887 року стає безпосереднім членом Прусської Академії наук. Ним розпочинається активна філософсько-психологічна діяльність.
Основною проблематикою наукового дослідження Вільгельма Дільтея постає душевно-духовний світ людини. У філософії Дільтея провідне місце займає поняття «життя». Дане поняття мислителем трактується як культурно-історичне буття людини. Протиставлені тут два світи – світ природи зі світом історії; адже в системі наукових знань виокремлювалися «наука про природу» та «наука про дух». До того ж практичне значення «наук про природу», враховуючи філософію та педагогіку – полягає у допомозі впорядкуванню та вдосконаленню життя.
Філософією досягається життя, її ж завдання — тимчасовість та історичність. Дільтеєм пропонується метод розуміння як безпосереднє досягнення цілісного переживання. У нього також подається розуміння як інтуїтивно проникає одне «життя» в інше, протиставлене методом пояснення, що є характерним для «науки про природу». Є й інші думки філософа, за якими внутрішній світ можна досягнути завдяки методу інтроспекції – самоспостереженню; чужий світ необхідно розуміти як об’єктивний в культурних предметах; а у відношенні до культури минулого розуміння повинно виступати як метод інтерпретації – герменевтики (так це назвав Дільтей). Як бачимо, перший метод був відкинутий у дільтеївській філософії, а прийнятий інтерпретаційний метод – герменевтика.
В подальшому трактування таких категорій як «розуміння», «співпереживання» стали значущими для психологічних та педагогічних наук. Беручи до уваги психологію, Дільтей стверджує, що вихователь, який вміє керувати почуттями, тим самим наближаючись до дитячого життя, що ще не розвинене, повинен досягнути двох речей: розуміння та зустрічі. «Зустріч» духовного світу учня з особистістю вчителя вбачається Дільтеєм у вихованні та навчанні, якого логічно описати не можна, оскільки включене ірраціональне.
З 1888 року під авторством Дільтея виходить твір з основними педагогічними ідеями «Про можливості всезагальної педагогічної науки». Дільтеєм заперечувалося створення прийнятної загальнозначущої педагогіки. Згідно розуміння Вільгельма, педагогікою визначається насамперед мета виховання, виходячи з історичного змісту культури та історично обумовленої мети життя. Тому основним принципом «наук про духа» історичністю повинні витіснитися в педагогіці механічно внесені природознавчі принципи, котрими нав’язуються одноманітні ідеали та цінності.
Наукова основа педагогіки за Дільтеєм – етика та психологія як складові, які визначають мету та засоби виховання. Головна мета виховання – досконалість психологічно-духовного життя. У побудові систематики загальних правил та норм виховання висунені три положення, висловлені через піднесення від природного начала до духовності: в основі психологічного життя наявні відчуття та інстинкти, змістовно нероздільні, злитність визначається способом реагування; багатоманітність такого реагування витлумачена багатоманітністю відчуттів та інстинктів; на цьому рівні виявленою доцільністю реакцій, розвитком духовного життя вдосконалюється її доцільність.
Освіта є практичною діяльністю із удосконалення психічних процесів і самого інтелекту. Акцент зміщений на формуванні знання тих, хто навчається. Повноцінними та засвоєними вважалися такі знання, застосовані учнем в нових умовах, які фіксуються пам’яттю, але відкриті самим же учнем. Метою педагога є створення відповідних умов при відкритті, для приведення учня до «розуміння», при наданні можливості «зрозуміти» самостійно явище.
Філософом високо оцінювалася педагогічна роль в навчальному процесі, справжній вчитель порівнювався з талановитим художником. Педагог повинен спілкуватися з дитиною з допомогою почуття любові, так як це сприяє розумінню. Педагог має володіти духовною привабливістю перед дитиною; адже теоретик не може бути хорошим вчителем, тобто людиною, яка володіє началом глузду в духовному житті.
З 1890 року – публікується стаття на педагогічну тему «Шкільні реформи та шкільні класи». Стаття є прямим виступом проти прагматичного напрямку освіти. Спасіння висловлюється через посилене розмежування класичного та реальної освіти приведе до дегуманізації педагогічного процесу, а у висновку усього суспільства. Настоював та тому, що в школі необхідне вивчення гуманітарних наук. З 1930-х років опубліковані праці, лекції з історії педагогіки являлися початком духовно-історичної школи.
Ідеї Дільтея – теоретична основа розуміючої соціології (за Зіммелем, Вебером) та розуміючої психології (за Шпрагнером), виявлені впливом низки філософських концепцій, на німецький екзистенціалізм.
Вільгельм Дільтей помер у сімдесяти восьми річному віці осінню 1911 року, в місті Сюзі, у північній частині Італії, розташованої неподалік від Больцано. Дільтея поховали в рідному містечку Бібріх.
Пегас
