Цієї неділі, ми християни, святкуємо Славний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим. В  народі  його називають ще вербною неділею. Цього дня на осляті Ісус Христос в’їжджав у Єрусалим.  Люди вітали його, кидаючи під ноги свою одежу та різали вітки з дерев і стелили дорогою, якою Він їхав. Люди викрикували: “Осанна сину Давидовому! Благословенний хто йде в ім’я Господнє! Осанна на висоті!” Таким чином народ визнав його Месією ( Спасителем) на якого дуже довго чекали.  Невдовзі після цієї події Ісус перетерпить страждання та Розп’яття на хресті. Це свято розпочинає страсний тиждень.

Вербна неділя: її значення і традиції

Всі події з життя Ісуса Христа сповнені глибокого символізму. Мова Біблії – це мова символів. Розуміння цих символів є ключем до її розуміння.

В’їзд в Єрусалим. Сам Єрусалим є містом символом – символом Старого Завіту. А вхід Господа нашого Ісуса Христа означає зміну, оновлення міста, створення Нового завіту. Перемогу  життя над смертю заміну старозавітнього закону таліону( око за око) на заповідь всепрощення та любові.

Про те які існують звичаї цього дня та що вони означають і буде  сьогоднішня стаття.

Чому неділя називається саме вербною? Оскільки в нас пальми не ростуть то ми замінили їх вербою. Гілля верби символізує весну, пробудження, нове життя. Освячена лоза вважається оберегом дому, захистом від злих сил. Навіть вже висохлу лозу не можна викидати. Дозволяється лише спалити.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику»( Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам’яток давньослов’янської мови на теренах України.1073 рік) згадується «Праздьникъ вђрбьны».

Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіе».

У Вербний тиждень, за народнім віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба». Не сіяли колись і буряків, бо «будуть гіркі».

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».

Коли закінчувалася відправа і священик окропив гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — старалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків»— «щоб горло не боліло».

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. В давнину коли хворіли люди або тварини, то знахарі варили свячену вербу разом з цілющими травами і напували тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочили голову і цим лікувалися від болю голови. Лікувалися свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивали нею гарячку.

Вербна неділя також є днем молоді у християнській традиції не випадково, оскільки лоза є символом молодості та оновлення. То і молодь є тим новим початком тими пагонами яка може робити кращі а значить нові речі.

В цей день існує звичай  битися лозою промовляючи: “ Лоза б’є не я б’ю – за тиждень Великдень”.

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б’ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В деяких регіонах Галичини примовляли так:

Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

 Тож цього дня бажаю нам всім міцного здоров’я.  Відтворюймо  в своїх думках в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим, станьмо свідками цієї події.    Просімо в Бога сили та стійкості у своїй вірі та переконаннях. Нехай цього дня оновляться наші душі та тіла.

Богач Наталія

Список використаної літератури

  1. Біблія.
  2. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Мюнхен, 1958.