Я, я иду своим собственным путем,
Я плыву против течения.
Я буду всегда противостоять сильным мира сего.
Орел парит в одиночестве.
(Arch Enemy – «The Eagle Flies Alone», сл. Michael Amott).
Только ты сам себя полюбишь,
Только ты сам себя осудишь,
Только ты сам себя погубишь
только ты сам!
(«Мастер» – «Только ты сам», сл. Попов С.С.).
Ты должен доказывать право на жизнь,
Реальность хватая за горло,
Твой нерв оголённый струною звенит,
Вторя волнам тяжёлых аккордов.
(«Кипелов» – «Еще повоюем», сл. Кипелов В.А. та Пушкіна М.А.).
Чому ти мовчиш? Згадай, хто є ти!
Бо сутність життя і його зміст загалом,
Що все має той, хто йде напролом!
(«Моноліт» – «Напролом», сл. Гордейчук Констянтин).
Як видно із вищевказаних слів, для метал-пісень характерний індивідуалізм радикального характеру. Металхеди, або на пост-радянському просторі – металісти, як субкультури (контркультури) є нонконформістами. Треба розуміти, що виконавці, а тим більше слухачі, не є організованим рухом. Це є децентралізована сукупність людей із різними, не рідко антагоністичними, поглядами та естетичними смаками. Якщо, в субкультурах готів чи панків, ще можна віднайти певні світоглядні та естетичні позиції, то у металхедів на аналогічну роль підійде лише, що крайній індивідуалізм. Одначе, це не заважає металу варіюватися від безпросвітного андеграунду і до чистого комерційного мейнстріму.
Дослідники пов’язують металічну конркультуру, а особливо до 90-х років, із філософськими ідеями Фрідріха Ніцше, а саме ідеалізація бунтарства, відкидання простого «сірого» життя та повага до сильних особистостей. А російський музикознавець Андрій Горохов назвав все це «ніцшеансько-вагнеріанським комплексом».
Чесно кажучи, були і є ексцеси, які мають місце у епатажності, як фалічні шоу в Rammstein`а. Одначе, в багатьох випадках, епатаж поєднується із музичною майстерністю. Та, не варто забувати про такі речі, як шоу (наприклад, ламання гітар) чи сценічний образ. Гедоністична, хоч і не тотальна, поведінка металхедів не є унікальною. Та, навіть у розгульні 80-і, у популярної Metallic`и була знакова для них пісня «Master of Puppets» із анти-наркотичними закликами. Аналогами можуть служити фанати, як репу, так і клубної музики.
Причину провокативності необхідно шукати не в музичних вподобаннях, які надзвичайно різноманітні, а в молодому віці фанатів. Адже, це час для експериментів, як алкогольно-наркотичних, так і сексуальних. Американська асоціація психологів, разом із вченими із Оксфорду, вивчали взаємозв’язок між інтелектом (рівень IQ) та музичними смаками серед підлітків. І, всупереч стереотипам, любителі важкого металу такі ж розумово розвинуті, як і поціновувачі джазу та класичної музики. Інші дослідники вказують, що метал може допомагати пережити психологічні труднощі тинейджерів, а саме знижує рівень агресивності, адже є способом обробки негативних емоцій.
Продовжуючи тему досліджень, можна вказати на висновки про взаємозв’язок між стилем мислення людей та музичними вподобаннями. Так, любителі тяжкої музики схильні більш до систематичного мислення, аніж до емоційного/емпатичного. А от журнал Frontiers In Psychology вказує, що «сумна музика, хоч і сприймається трагічною, але тим не менш, при її прослуховуванні люди відчували романтичні, веселі чи куди менш сумні емоції…». Це, можна, віднести і до «темних» тем пісень важкого металу.
ОСОБЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ
Межі метал-музики є дуже розмитими, як і межі будь-якого широкого поняття. Додатково, досвід вказує нам, що явища і процеси із часом змінюються. Це означає, що і іх визначення має оновлюватися. Особливо близьким є жанри панку, хоч метал, в масі своїй, більш музично вигадливіший та пафосніший. Існує, навіть таке поняття, як Панк-Метал, що включає в себе гібриди обох напрямів: від гранжу Nirvan`и і до грайндкору ранніх Napalm Death. Не мало груп мають елементи власне року (жанри із основою Rock у назві), або з іншої сторони – гурти старого року мають елементи металу. На кінець, можна згадати на розмитість між власне металом та чисто індустріальною музикою, як Індастріал-метал чи Нова Німецької Твердість Rammstein`а.
Особливістю важкого металу є первинність власне самого музичного полотна. Текст і вокал, хоч і важливі, але не мають вирішальну роль, чи взагалі можуть бути відсутні. Для порівняння, у репі прямо протилежно: текст важливіший за музичне полотно. Цілком органічним застосуванням метал-музики є, як музичний фон для хоррор-тематики, стихійних лих, побоїщ чи екстремального спорту. Одначе, з психологічної точки зору важка музика не може бути тлом: увага повинна бути повністю до неї прикута, що би усвідомити її. Антиподом служать: ембієнт – фонова електронна музика, або лаунж – легка, майже релаксна, музика.
Важкий метал, на фоні практично всієї музики, відзначається загальною гучністю, басистістю, агресивністю та швидкістю. Звісно, є панк та індастріал, але і вони взаємопов’язані із металом. Цікаво, але історичним еквівалентом можна назвати використання надзвичайно басистого інструменту — октобасу — на концертах… Вагнера. Таке специфічне звучання досягається завдяки дисонансу загалом та, тритону зокрема. Дисонанс у музиці – це одночасне звучання кількох мелодій, яке сприймається, як негармонійне та напружене. Тритон – сильний дисонансний інтервал, а в металі може використовуватися понижена п’ята ступінь. Між іншим, дисонанс використовується у неокласичній та електронній музиці до фільмів жахіть. А от тритон у Середні Віки вважався мелодією… Диявола. Але про нерелігійні та антирелігійні аспекти мова піде пізніше,.
Повторюся, що як крайнє індивідуалістична музика, важкий метал надзвичайно різноманітний в чисто музикальному плані. Зазвичай, його вирізняє велика швидкість, але є і винятки: нерідко присутній середній, або, як виняток, повільний чи надповільний темп. Не всі, але переважна кількість метал-композицій є еклектикою жанрів. В залежності від вподобань виконавців, їхня музика може включати, по-суті, елементи всіх інших музичних напрямів: від середньовічних мотивів (група In Extremo) і до елементів клубної музики (гурт Amaranthe). Як на мене, метал-виконавці, за винятком авангардистів, використовують найширший діапазон музичних ходів. Це їм дозволяє, доволі часто, застосовувати контраст. У музичному полотні це протиставлення: різкий vs повільний темп; мелодичність vs агресивність; мажор vs мінор і т.д. Настрій теж кардинально відрізняється: від епічності та розважальності, і до меланхолії чи агонії. Особливої уваги заслуговують електрогітари, які, дякуючи налаштуванням гітарного підсилювача, мають практично безмежний звуковий діапазон. А у вокальному плані прикладом може слугувати протиставлення ніжного «ангельського» жіночого голосу агресивному «демонічному» чоловічому голосу, або використання одним виконавцем декількох стилів вокалу.
В більшості випадків, метал-групи, як рок взагалі, з часом змінюють жанрову приналежність. Нерідкість, коли це відбувається у рамках одного альбому чи, навіть, однієї композиції. Самих жанрів металу є багато десятків. Музичні критики, а особливо фанати, сперечаються про їх кількість, характеристику та відмінності між ними. Але завжди згадують про Heavy, Power, Symphonic, Folk, Gothic, Nu, Thrash, Doom, Black і Death (останні чотири описують, як екстремальний метал) напрями. Жанри у свою чергу можуть ділитися на субжанри (приклад, Melodic Death vs Progressive Death) та школи (Old vs Nu school) чи хвилі. На кінець, не треба забувати і про національні особливості, що можуть оформлюються у національних сценах.
Часто, не розрізняють жанрову приналежність та вузьку субкультурність в межах метал-руху. Так в першому випадку маємо справу із власне музичними аспектами без змістового навантаження, а в другому – сукупність виконавців із фанатами із визначеною ідеологією та бажаним дрес-кодом. Як приклад, RAMB (Червоно-Анархістський Чорний Метал) – перш за все вузька субкультура із радикальними лівими ідеями, а не субжанр Чорного Металу.
Так, як метал є дуже нетихою музикою (Manowar`у належить один із концертних рекордів – аж 139 дБ), то вокалістам приходиться бути більш гучними у порівнянні із виконавцями інших напрямів, за виключенням індастріала та панка. Причина полягає у тому, що би бути почутими чи піднятися над загальним музичним фоном. Тому, в більшості випадків, застосовується агресивний стиль: завиваючий, хриплий чи екстремальний вокал. Рідше, можна почути традиційний спів, речитатив чи, навіть, хор та оперний стиль. Винятками є повна відсутність вокалу. Щодо гучності, то історично були прецеденти: шалені барабани нецивілізованих племен, античні сатурналії із гучними литаврами, військові марші чи хаотична музика на каструлях дадаїстів. Та і сучасні клубні рейви тихими, аж ніяк не назвеш.
В масі своїй, важкий метал, не тільки тяжко сприймається, особливо непідготовленому слухачу, а й і нелегкий для виконання. Не буде голослівно сказати, що найкращі композиції важкої музики не поступаються, або – ненабагато, арт-джазовим та (нео)класичним шедеврам. Одначе, через агресивний стиль це не завжди є очевидним. Поширений серед металістів професіоналізм має пояснення у походженні. Так, його «батько» — Тяжкий Рок (англ. Hard Rock), вже мав віртуозів, як Led Zeppelin чи Deep Purple. Метал-групи мають плеяду професіоналів, особливо, гітарних асів. Варті і уваги, не менш професійніші, барабанщики та клавішники. Вважається, що яскраві гітарні партії є наслідуванням соло на скрипці.
[Джон Маянг та Джон Петруччі – віртуозні басист та гітарист Dream Theater]
ТЕМАТИКА ПІСЕНЬ
На моє загальне враження, більшість метал-пісень виражено аполітичні та нерелігійні. Тематична різноманітність теж часто міняється у рамках однієї групи, чи одного альбому. Враховуючи, непристойно великий арсенал тематики, із спрощенням можна виділити, що це мотиви свободи у найрізноманітніших проявах, а особливо містично-хоррорні історії. І у менш вигадливіших напрямах музики немало тем, що вже говорити про ультраіндивідуалістичний метал. Металісти можуть подавати свій світогляд, як повністю в серйозній манері, так і граючись у безперервний Хелловін.
Навіть, всередині жанрів важкої музики бачимо різноманіття. Візьмемо до прикладу, Потужний Метал (англ. Power Metal). Шведський Sabaton оспівує історичні баталії. Німецько-румунський Powerwolf, не без іронії, передає боротьбу християнського добра проти зла і нечисті. А росіяни із «Эпидемии» зайняті епосами про ельфів. Далеко не рідкість, коли у групах міняється тематика протягом їх всього періоду існування. Знову-таки, залежно від особливостей виконавців ще можна знайти і філософські роздуми (група Dream Theater), і науково-фантастичні теми (частково Ayreon), і соціальну тематику (System of a Down), і внутрішні тяжкі переживання (In Flames), і любовну тематику (H.I.M.), і екологічну тематику (частково Within Tempatation). Ради цікавості, можна вказати на японську Babymetal, яка у репертуарі має пісні про… шоколад та жувальну гумку.
Але, ради чесності, трапляються ксенофобські та суїцидальні заклики, і, нерідко, опис розчленувань (Cannibal Corpse) чи сексуальних збочень. Останні моторошні теми, дають право віднести значну частину металу до трансгресивного мистецтва. Даним поняттям позначають застосування провокативних, часто шокових, методів у мистецтві. Теми у трансгресивному мистецтві: екстремальні маніпуляції із тілом, крайнє насильство та безумство. Звідси, і широке застосування символів смерті серед металу: черепів, костей, крові, і, рідше, нутрощів. На противагу, дослідження сіднейського Університету Маккуорі показали, що «трансгресивні» металісти реагують негативно на реальні (не постановочні) сцени жорстокості, як і решта людей. Як, і аналогічне дослідження серед фанатів хоррор-фільмів, це дає право стверджувати, що фанати «чорнухи» розуміють, де художній вимисел, а де жорстока реальність. Тому приписування впливу жорстокості металу на те, що деякі американські підлітки розстрілюють однолітків, є дуже натягнутим. Як на мене, в даному випадку плутається причина із наслідком: не художня агресивність породжує реальну, а жорстокість всередині заставляє цікавитися подібним. Агресивна поведінка на сцені виконавців та фанатів на концертах, хоч і це не є абсолютним правилом, пояснюється, як «випустити пар». Несподіваними виявилися дослідження Університету Херіот-Ват, що можуть вказувати на ніжну натуру та невпевненість в собі основної маси металістів.
У широкому історично-культурному контекстті, хоррор-тематика – це, скоріше правило, аніж виключення. Так, міфи про монстрів є у всіх етносів, у XIX ст. були «готичні» романи та історії про Суїні Тода, а в католицькому Середньовіччі часто зображували скелетів та мертців. Зігмунд Фрейд стверджував про «інстинкт смерті» – несвідому тягу до смерті, а Жан Бодрійяр – як про культурний феномен і «раціоналізацію самої смерті».
Політична тематика не є правилом, на відміну від політизованого та (анти)соціалізованого панку. Одначе, в країнах Третього Світу, де проблеми із правами та свободами, метал має більш гострополітичний характер. Зустрічаються, як і антимілітаризм, так і радикально ліві погляди. Але, трохи частіше, трапляються націоналістичні, расистські (субкультура Hate Metal – Метал Ненависті) чи, навіть, фашистські ідеї (субкультура NSBM – Націонал-соціалістичний Чорний Метал). Якщо вже зачепили національне питання, то у важкому металі є англо-саксонська гегемонія. Більшість пісень на англійській мові, не тільки тому, що у США та Сполученому Королівстві багато метал-груп. Так скандинавські, і не тільки (на пост-радянському просторі – такими є екстремальні жанри), гурти важкої музики належать до цієї традиції.
Щодо релігійного аспекту, то питання складніше. Сама по собі, як контркультура, метал-рух є продуктом вільнодумства та секуляризму. Більшість сприймає релігію доволі прохолодно, але значна частина стоять на виражено антирелігійних позиціях. Адже, на їх думку, релігія – це лише частина Системи з її конформізмом. Найбільш крайніми були норвежські сатаністи на неоязичники із «Чорного Кругу», які в 90-х брали участь у підпалі церков. Також, можна припустити, що існуючи у реальності сексуальної революції, яка перемогла, більшість металістів відкидають релігійне ханжество. Навіть нечисленні явно про-релігійні проекти є представниками ліберального крила традиційних релігій або неорелігій. Серед металістів можна знайти і атеїстів, і неоязичників, і сатаністів, і християн (субкультура Християнський Метал), і т.д. Відношення і конкретні дії, щодо релігії можуть бути найрізноманітніші: Powerwolf заявляють про свій нейтралітет, але іронізують над сатанізмом та християнством; Nightwish чи Blind Guardian ідентифікують себе, як християни, але не нав’язують своїх поглядів; субкультура Unblack, попри войовничо-релігійну тематику, віруючими не є, але таким чином протестують проти засилля сатанинського у Чорному Металі; і так мало не до безкінечності.
Варто визнати, що без християнства метал-рух і тяжкий рок, як такі, можливо, навіть і не відбулися. Мова йде про вплив, одного із наймоторніших текстів всього людства, книги Апокаліпсису. Звісно, що вона у метал-середовищі прочитана перевернутим способом. Навіть серед позитивних та миролюбивих груп рідкість, коли не має відсилань на християнські теми. На мій погляд, практично всім метал-групам присутня, хоч із різними застосуваннями, «апокаліптична» мова. У піснях металістів, доволі нечасто, не знайдеш такі релігійно-містичні слова, як «пекло», «демон», «Диявол», «Бог/боги», «ангел», «рай», «небеса», «апокаліпсис», «гріх» і т.п. Та, найчастіше, наведенні слова використовуються у метафоричному значенні. Звідси і мода на пентаграми, хрести, і, рідше, перевернуті хрести (символ апостола Петра) чи одяг священників. Іронічна історія вийшла із жестом «коза», що на разі розглядається мало, як не символ «рогатого», але традиційно – це захисний жест від нечистої сили, в першу чергу порчі. Тяга до такого культурного (поверхневого) окультизму є спадщиною тяжкого року. В даному плані варта уваги пісня «Дорога в пекло» від австралійського AC/DC.
В ширшому культурному контексті, дана тенденція не є унікальною для металу. Аналогічне можна зустрінути у середовищі індустріальної музики. Так, поп-співачка Мадонна є однією із перших, хто із хреста зробив просто модну прикрасу. Чи хрести у реперів старої школи і татуювання 666 у нью-репера Morgenshtern`a. Це є доказами, що ми живемо у світську, пост-християнську епоху.
Тому не дивно, що релігія не злюбила метал. Так в 80-і металісти стали одним із об’єктів «сатанинської паніки» серед американських консервативних християн. Активісти РПЦ виступають за відмінну концертів груп анти-християнської тематики на території Росії. Польські радикальні католики судяться із анти-християнськими групами. Ісламісти дискримінаційний список, окрім християн та атеїстів, доповнили і металічною публікою. А от деякі фінляндські церкви зробили компроміс і дозволили мелодійним та не-антихристиянським гуртам виступати на богослужіннях. Та куди радикальнішими є колумбійська Церква Важкого Металу (англ. Church Of Heavi Metal) та американська Перша Церква Важкого Металу Христа (англ. The First Heavy Metal Church Of Christ). А метал-група Saxon пропонувала у британському переписі населення 2011 року, напівжартома, визнати тяжкий метал, як релігійну групу. Між іншим, є величезна кількість метал-відеокліпів, що відбуваються в приміщенні церковних будівель, так що існує певна колаборація металістів із християнами.
[Сімона Сімонс – вокалістка метал-групи Epica]
ГЕНДЕРНЕ ПИТАННЯ
Важкий метал, особливо у 80-і, є, по праву, найбільш маскуліною музикою всіх часів. Адже, традиційно (хоч і є деякі біологічні передумови), чоловікам приписують більшу агресивністю, ніж жінкам, а агресивності у металі достатньо. Так, згідно опитувань журналу «Rolling Stone» в 2008 році, серед американських військовослужбовців виявилося, що вони найчастіше слухають реп та важкий метал. Зокрема, у Вікінг- та Потужному Металі чоловіки оспівуються, як воїни, або ж у таких образах є самі виконавці. Показовою є пісня «Воїни всього світу» групи Manowar. Звісно, ця музична маскуліність могла набувати своєї «токсичної» форми у надмірних амурних справах. Але ніщо не стоїть на місці, і таке, колись мало не обов’язкове, правило «sex and drugs and rock and roll», на сьогодні не таке вже і популярне.
Зі сторони феміністок лунають заклики про сексизм у контркультурі металу. Свого часу у 2014 році відбувся скандал, що увійшов в історію, як «металгейт» (#MetalGate). З однієї сторони, можна вказати на значну кількість жінок у метал-гуртах. В першу чергу це вокалістки, як, наприклад, у групах Nightwish, Epica чи Arch Enemy. Існували і існують групи повністю укомплектовані жінками, особливо в Японії. Але із іншої сторони, у «чоловічій» музиці жінкам трохи важче стати популярними, ніж чоловікам. Та жінкам легше втриматися на популярності, адже вони стають об’єктами сексуальної об’єктивізації серед чоловіків, яких і більшість у металічній культурі. Але, знову-таки, як раз це і викликає хвилю обурення у радикальних феміністок. Звісно, і в метал-середовищі були і є прояви сексизму.
А тепер погляньмо на дану проблему ширше. Так в поп-музиці співачки, доволі часто, подаються не як митці (в жіночому роді – мисткині), а як яскраво сексуальні об’єкти, а у металі це менш виражено. А пі-джейки у клубному середовищі, які служать, на моє враження, приманкою та розгрівом у клубних закладах. Ну, а відверта мізогінія (жінконенависництво), як у частині репу, є найбільш гострою серед всієї музики. Безперечно, що кругом є свої винятки, як еротичні шоу в «Коррозии Металла». Треба не забувати, що із наданням ширших прав жінкам, чоловіки у свою чергу позбавилися своїх привілеїв. А сексуальна революція розкріпачила і жінок, і, варто сказати, що у більшому масштабі, адже до того їх інтимна сфера була обмеженою. От і часом виходить, що частині чоловіків необхідно, якось відігратися, хоч у культурному плані. Найбільш жорстко це є у порно-індустрії, а ще більше у хентаї.
P.S. У важкому металі, як і у будь-якому масовому явищі, є як світлі, так і темні сторони. Останнє не дає жодного права розглядати його, як і взагалі будь-що, у стереотипному чи карикатурному ключі. Адже, якщо мислити логічно, то декілька чорних овець не псують абсолютно всю отару.
Автор статті не є музикантом чи музикознавцем, тому може помилятися у своєму суб’єктивному висвітленні музики. Стаття вийшла у стилі «про все, але нічого конкретного». Та Автор намагався якось систематизувати інформацію про важкий метал, любителем якого є вже ціле десятиліття.
Дмитрук Андрій
