Василій Великий – відомий церковний діяч, середньовічний філософ-платонік, богослов, представник періоду патристики, архієпископ Кесарії Кападокійської кафедри, брат єпископа Григорія Ніського. Є автором багатьох філософських творів таких як: «Шестиднев», у якому викладає ідеї християнської космології, а також й інших екзегетичних, аскетичних та морально-етичних творів, які досі користуються неабиякою популярністю у середовищі православних кіл.Василій Великий народився у 329 році в місті Кесарії Кападокійській (територія Малої Азії), в заможній християнській родині. Його батько – Василій та матір – Емілія походили із родовитих сімей Кесарії та Понту, надавши найкращу освіту для десятьох дітей. Батько Василія Великого займав не лише чиновницьку посаду, а й був викладачем ораторського мистецтва. П’ятеро з десяти дітей із родини Василія стали святими: Василій, Макренина, Григорій, Петро, Феозва. Ці п’ятеро причислені Православною церквою до лику святих, так само і матір Василія Великого – Емілія.
У 349 році Василій Великий прибуває в місто Константинополь, а потім – в Афіни. Тут він докладає максимум зусиль для вивчення астрономії, математики, фізики, медицини, риторики і філософії. Отримує блискучу освіту, товаришує з Григорієм Назіанзином. Вперше він відчуває духовний поклик, займається аскезою, подорожує по монастирях Єгипту, Сирії і Палестини. Серйозно береться за вивчення творів святих отців Церкви, займається духовним аскетичним подвигом, відвідує відомих на той час анахоретів (осіб, які ведуть відлюдницький спосіб життя), великий досвід перейняв від них.
Після повернення в Кесарію Кападокійську, призначається пресвітером, а через кілька років – єпископом кападокійської кафедри. Виступав в захист православної віри проти стрімкого посилення аріанства у місті. Піклувався про суворе дотримання канонів православної церкви, кліру, церковної дисципліни, допомагав тим, хто найбільше потребував допомоги, в першу чергу це були бідні та хворі люди. Архієпископ Василій заснував два монастирі, готель, лікарню, будинок для прочан.
Для регулювання чернечого життя він вперше вводить монастирський устав. Його молитви носили чудодійний характер, Василій міг виблагати у Бога прощення для тих людей, які відцуралися Бога і спасіння для грішників, що перебували у стані відчаю. Василія Великого як «світила Церкви Христової» шанували не лише християни, але й іудеї та язичники.
Він стверджував, що у церкві є спасіння як для іудеїв так і язичників. Святитель зустрічається і налагоджує відносини з Афанасієм Олександрійським та папою римським Дамасом для того, щоб ще більше укріпити сили для боротьби з аріанством та осягнути церковний мир. Проте він стає предметом ворожнечі обох сторін: аріан та правовірних.
У 371 році його звинувачують у тому, що третю особу Святої Трійці він не називає Богом, разом і його друга – Григорія Назіанзина – їх звинувачують у малодушності та відступництві від православної віри. На захист Василія Великого та Назіанзина стає авторитетний богослов – Афанасій Олександрійський. Афанасій у письмовій формі стверджує про беззаперечність та правильність дій Василія Великого.
У 372 році після другої хвилі аріанства, імператор Валент та його підлеглі намагалися нав’язати релігійній громаді Кесарії Кападокійської аріанство. І у такий спосіб вони намагалися ліквідувати кафедру і її архієпископа. Проте плани по захопленню єпископської кафедри та Василія Великого потерпіли фіаско.
В результаті спроб скинення та заволодіння кападокійською кафедрою, Василій Великий відлучив від церковного спілкування імператорського префекта та царедворця. Імператор Валент сам явився до архієпископа з провиною. Василій Великий дозволив імператору увійти в храм для жертвоприношення.
У нього повністю підірвалося фізичне здоров’я, і у віці 49 років близько 378 року Василій Великий помирає. Після себе він залишає велику творчу спадщину, тим самим зробивши неоціненний внесок у формуванні святоотцівської літератури. Сюди можна віднести такі твори: «Девять бесід на книгу Шестиднев”, 16 бесід на псалми, 5 книг в захист православного віровчення про Святу Трійцю проти Євномія, 24 бесіди на різні предмети, 7 аскетичних трактатів, устав інституту чернецтва, 2 книги про Хрещення, про Духа Святого, проповіді та 366 листів, адресованих різним особам.
З XVІ століття твори цього видатного богослова друкуються вже кілька разів. Перші видання зявляються в Парижі (1526р.), Гагі (1528р.), Базелі (1532р.), у Венеції (1535р.), а от вже повне видання російського перекладу було зроблено у Московській духовній академії.
БСІД
портал ФІР
