Варавва у Євангеліях
У Євангелії від Матвія (27:16) Варавву називають «сумнозвісним в’язнем». В Євангелії від Марка (15:7) та Луки (23:19) згадується, що він був у в’язниці разом з бунтівниками, які вчинили вбивство під час повстання проти римських окупаційних військ. Євангеліє від Івана (18:40) описує його як бандита.
Ім’я та походження Варавви
Ім’я «Варавва» не згадується більше ніде в Новому Завіті, а жодне з Євангелій не надає інформації про його попереднє або подальше життя. Ім’я може бути арамейським патронімом, що означає «син батька» (bar abba) або «син учителя» (bar rabban), що може вказувати на те, що його батько був єврейським лідером. Ранні біблеїсти, зокрема Оріген, вважали, що його повне ім’я могло бути Ісус Варавва, оскільки Ісус було поширеним ім’ям у ті часи. Якщо це так, натовп був поставлений перед вибором між двома особами з однаковим ім’ям.
Історичні та теологічні наслідки
Історично звільнення Варавви за вимогою натовпу та їхні подальші заклики до розп’яття Ісуса часто використовувалися для виправдання антисемітизму. Багато хто покладав провину за смерть Христа на євреїв, зазвичай цитуючи Матвія 27:25, де натовп вигукує: «Його кров на нас і на наших дітей!». Однак сучасні християнські вчені та лідери, включаючи папу Бенедикта XVI, засуджують цю позицію. Вони стверджують, що натовп того дня складався переважно з влади єврейського храму та прихильників Варавви, а не з усього єврейського народу. Також зазначають, що натовп можна розуміти як символ усього людства, а кров Ісуса – як засіб примирення між людством і Богом, а не як заклик до відплати.
Історія Варавви надихнула багатьох письменників. Наприклад, роман Пера Лагерквіста «Варавва» (1950) досліджує внутрішнє життя цього біблійного персонажа після його звільнення. Цей твір розкриває глибокі філософські та психологічні питання про віру, гріх та спокуту. Його історія залишається однією з найбільш суперечливих і значущих у Новому Завіті.
Іван Гудзенко