Хоча існують лише уривчасті свідчення про самого Валентина, можна припустити, що він був християнським містиком з платонівським підходом до розуміння священних текстів. Проте, його внесок у деталізацію міфології валентиніанської традиції залишається малозрозумілим.
Валентиніанство стверджує існування Деміурга, створеного Мудрістю, який відрізняється від істинного бога. Деміург, творець матеріального світу і людства, не є зловмисною постаттю, як, наприклад, Ялдабаот у апокрифі Івана. Людські істоти складаються з трьох складових: душі, що їм надана Деміургом, духовного елементу, наданого Мудрістю, і тіла, створеного з матерії. Духовний елемент, іноді названий «насінням», представляє собою божественний аспект людей, який може остаточно з’єднатися з духовним царством. У своїх джерелах валентиніанство часто використовує образ школи для пояснення мети свого існування в цьому світі. Таким чином, через дисципліну життя загалом, а також через настанови, які були важливою частиною спільного життя Валентина, духовна особа досягає необхідної зрілості для відновлення в царстві досконалості після фізичної смерті тіла, тоді як душа залишається з Деміургом на проміжному місці. Деякі джерела виділяють не лише три складові в людських істотах, але й три різних типи людей: духовний, душевний і матеріальний. Нарешті, валентиніанська традиція стверджує, що основним вченням Ісуса є сприяння досягненню духовної досконалості та спасіння через визнання Його божественної природи та розуміння прихованого значення уривків у Євангеліях та інших писаннях.
Іван Гудзенко
