Індіанці уявляли в людині дві душі – душа-тінь та душа-дихання. Остання асоціювалась з диханням та биттям серця і з’являлась у дитини при народженні. Майя уявляли таку душу у вигляді пташки або метелика. Вірування майя отримали прекрасну візуалізацію в оскароносному фільмі “Той, що вижив”. Особливо красивим є епізод смерті дружина головного героя коли з її грудей вилетіла пташка.
Душа-тінь уявлялася в образі живої людини. Така душа могла “літати” в різні місця, в тому числі і до бога, що майя вдало використовували під час жертвоприношень. Місцем перебуванням душі у майя була кров або серце, що б’ється [2]. Віру майя, що саме в цих місцях знаходиться душа, М. де ла Гарса пояснює спостереженням за вмираючою людиною, при смерті якої перестає битися серце [ 3].
Оригінальними були уявлення майя про смерть та її значення.
Для майя, згідно археологу, історику, доктору історичних наук В. Гуляєву,вирішальним фактором перебування в раю чи у пеклі було зовсім не життя, а тип смерті, якою померла людина. До типів смертей які відкривали дорогу в рай відносилися: утоплення, самогубства, смерть жінки при народженні дитини, жертвоприношення, проказа та загибель воїна в бою [4].
Особливе значення набувала у майя смерть в повнолуння чи напередодні нього. Дослідницю Г. Єршову зацікавила регулярність з якою представники правлячої династії міста Паленке помирали саме в фазу повного місяця. На думку вченої дані смерті були пристованими до фаз місяця, саме через надання такій смерті особливого значення. Після смерті душі померлих людей і тварин вели таке ж життя, як і на землі, але з тою різницею, що були позбавлені турбот і небезпек [6].
Похоронна традиція майя відрізнялась за соціальним статусом померлого, в залежності від регіонів, та часових проміжків. Захоронення, як стверджує хроніст 15 століття, іспанський єпископ Римо-католицької архієпархії Юкатану. Д. де Ланда, відбувалися наступним чином: померлих загортали у саван та клали у рот кукурудзу, яка мала служити мертвому їжею та питвом, а також камінчик нефриту, який згідно вірувань майя полегшував перехід у інший світ. Звичайних людей індіанці хоронили біля своїх будинків. У домовину їм клали декілька ідолів; залежно від професії людини при житті якщо це був жрець то декілька книг, якщо чарівник то його спорядження [1].
В. Гуляєв стверджує, що у майя-покоман ( гірська Гватемала) в 16 ст., померлого правителя вміщували у великий глиняний посуд, який спускали в могильну яму разом з його багатствами. Над цим місцем насипали гору, розмір якої залежав від сили та могутності покійного при житті. Зверху встановлювали камінну статую правителя якій поклонялися [4].
Д. де Ланда згадує, що в інших випадках для знатних людей створювали дерев’яні статуї, в яких робили отвір на потилиці, потім спалювали будь-яку частину тіла, насипали туди попіл та закривали отвір. Ці статуї майя зберігали між своїми ідолами, та вшановували їх [1].
В інших випадках голови мертвих сеньйорів відрубували, варили та очищали від м’яса. Потім відпилювали задню частину тім’я, залишаючи передню з щелепами та зубами. Цю половину черепа наповнювали особливою смолою та робили їх дуже схожими на тих, якими вони були при житті. Зберігали ці голови з ідолами в молитовній кімнаті свого будинку. В усі дні свят майя приносили їм їжу [1].
Г. Єршова вважає, що в основі всіх релігійних та духовних уявлень майя була ідея про реінкарнацію, тобто постійне відродження душі після смерті. Свідчення наявності реінкарнації знаходимо і в легенді про ‘Золотий Дзвіночок’, згідно з якою карлик, що переміг злого правителя, прожив 60 життів [2].
Ідею реінкарнації майя взяли з повсякденного життя: вранці ми прокидаємося і переживаємо мінінародження; вдень- проживаємо повноцінне життя; вночі, коли засинаємо переживаємо щось на кшталт мінісмерті, і наступного дня все спочатку [5]. Такий список можна продовжити сходом і заходом Сонця, оновленням пір року, спостереженнями за збором врожаю… Однак потрібно зауважити, що ідея реінкарнації у майя не схожа на ту, яка представлена, наприклад, в будизмі. Переродження душі майя не пов’язували з покаранням за гріхи. Реінкарнація носила нейтральний, чисто спадковий характер, просто передавалася у спадок. Тіло помирало, а душа відправлялась в царство предків, щоб в певний момент отримати нове призначення. При цьому, зауважує Г. Єршова, новонароджений наслідував соціальний статус, фізичні характеристики та родове ім’я свого попередника. Сам процес реінкарнації відбувався в преісподній. Є. Семакіна пише, що в уявленнях майя Центральної Америки, прототипом такої преісподньої на землі була печера.
Вхід в печеру дослідниця розглядає, як вхід в преісподню – Шібалбу, а вихід з неї рівноцінно переродженню. Крім цього печера була одним з найперших мість життя первісної людини, і печера на думку Є. Семакіної пронизана таємницею єдності людини з підземним світом 5].
Г. Єршова так описує обряд очищення душі. Душа-тінь, або привид, коли знаходився в преісподній, проходив обряд очищення. Даний обряд майя уявляли як цілком реальне промивання лікарняною спринцівкою, яка служила для ведення лікарських розчинів. Наступним етапом було обдирання – здирання м’яса з костей. В процесі очищення привид повинен був зменшитися до розмірів ембріону, щоб почати нове життя на землі в утробі жінки – буквально народитися ще раз [2].
В. Гуляєв кінцеву долю людини в підземному світі пов’язує з її соціальним статусом при житті. Царі воскресали знову і перетворювалися в небесних богів, а рядові землероби блукали в преісподній. На думку В. Гуляєва душі більшості померлих людей від звичайної смерті потрапляли у підземний світ “Міктлан”, де блукали до своєї кінцевої смерті. Під час мандрів лабіринтами царства смерті душа піддавалася різноманітним випробуванням: перепливала ріки з крові та вогню, пробиралася між горами. Після чотирьох років такого блукання душа попадала в найнижчий з ярусів пекла, де панувала пара богів Міктлантекухтлі і його дружина [ 4].
Г. Єршова за допомогою ієрогліфічних текстів майя дійшла до висновку, що до кінця класичного періоду у них склалося оформлене уявлення про те, що відразу після смерті покійники відправляються в печерну прабатьківщину, і там проходять обряд очищеня [2]. Звідти душі виходять у вигляді великих мух під назвою “очі похованих”. Майя вважали, що будучи очищеною і зменшеною до розмірів ембріону, душа поверталася звідкись зверху, з безодні космосу, її зображали у вигляді падаючої зірки. Саме з цим пов’язане повір’я майя про те, що для того щоб завагітніти, жінка вночі повинна піднятися на піраміду і чекати поки не впаде зірка. Таке повір’я, зазначає Г.Єршова, є залишком колись розробленого міфологічного комплексу; коли Молочний Шлях шанувався в якості “Творця всього сущого”, і міг посилати на землю зірку, як свою частину для продовження життя [2].
Богач Наталя.
Джерела:
1.Дієго де Ланда. Сообщение о делах в Юкатане.
2.Кнорозов Ю.В. Єршова Г.Г. Заупокойние надписи майя. Древние системи письма. Етническая семиотика. – М. Наука 1986.С. 152 – 181.
3.Де ла Гарса М. Шаман и заболевание духа.
4.Гуляев В.И. Древние Майя. Загадки погибшей цивилизации.
5.Семакіна Є. Карлик – герой мезоамериканського фольклору.
- http://www.mezoamerica.ru/indians/maya/dwarfs.html
