Історія філософії        04 Січня 2016        331         Коментування вимкнено

Ціле і частина

Ціле і частина,  перш за все це – властивість. Дві протилежні властивості.

Поняття цілого і частини являється, судячи з написаного у енциклопедіях, важливим і не вирішеним. Якщо прирівняти це питання з питанням безмежності і межі з тих же джерел, то напрошується думка однакового нерозуміння обох питань і це нерозуміння носить один і той же характер. У випадку безмежності, як такій, кінченій множині елементів приписується функція безмежності у собі, тобто розглядаються в одному дві чисті і відокремлені властивості у їх екстремальності – межа і безмежність. Те саме і в питанні цілого і частини,  де змішуються ті ж чисті і відокремлені властивості у їх екстремальному прояві – властивості цілого і частини.

Крім того, ціле і частина розглядаються у плані їх вже грубого існування і проявлення. Але основою цього є більш тонка взаємодія, яка базується на сутності їх властивостей – проявленні їх як конкретностей.Не розібравшись у цьому підґрунті, не можна правильно зрозуміти, що таке ціле і частина. Дана стаття  можливо прояснить це питання і дасть відповіді на ті антиномії, які породили теорії про ціле і частину.

Надамо  слово енциклопедії.

ЧАСТЬ И ЦЕЛОЕ

  • филос.категории, выражающиеотношениемеждунекоторойсовокупностьюпредметов и отдельными предметами, образующимиэтусовокупность. Человек давно научилсявыделять в окружающеммиреотдельныеобъекты, а в объектах — составляющиеихэлементы (напр., лес состоитизотдельныхдеревьев, а у дерева, в свою очередь, выделяются крона, ствол и корни). Поэтомупонятия Ч. и Ц. присутствовали в философии с самого начала еевозникновения. Одно изпервыхопределенийцелогопринадлежит Аристотелю: «Целымназывается (1) то, у чего не отсутствуетни одна изтехчастей, состояизкоторыхоноименуетсяцелым от природы, а также (2)то, что так объемлетобъемлемыеимвещи, чтопоследниеобразуютнечто одно». Категории Ч. и Ц. определяютсяпосредством друг друга: часть — этоэлементнекоторогоцелого; целое — то, чтосостоитизчастей.

В философии эта проблема формулировалась в самомобщемвиде: чтоявляетсяболеефундаментальным, исходным, важным — целоеилиего части? Решенияэтойпроблемыпостепенно оформились в видедвухальтернативныхпозиций, противоположныеисходныепринципыкоторыхобразовалит.н. антиномиицелостности. Важнейшиеизэтихантиномийтаковы:

1) тезис: целоеесть не болеечемсуммасвоихчастей; антитезис: целоеестьнечтобольшее, чемсуммаегочастей;

2) тезис: целоепознается через знаниеегочастей; антитезис: знаниецелогопредшествуетпознаниюегочастей;

3) тезис: части предшествуютцелому; антитезис: целоепредшествуетсвоимчастям

Философия: Энциклопедическийсловарь. — М.: Гардарики. Подредакцией А.А. Ивина. 2004.

Попробуємо уникнути цієї дилеми.

У цьому я буду спиратись на філософію Древньої доктрини виведену з  графіки символів(стаття « Філософія  графіки символівДревньої доктрини»). У ній було вже розглянуто питання безмежності і межі і підкреслено важливість поняття межі як  основи, покладеної у суть Буття, з того ж таки вислову Арістотеля:« межа – суть буття речі», але не менш важливими виявились поняття цілого і частини. Слід зазначити, що у Арістотеля є інше висловлювання про Ціле, більш глибше і точніше ніж приведене в енциклопедії, але чомусь не згадане.

Енциклопедичне.

«Целымназывается (1) то, у чего не отсутствуетни одна изтехчастей, состояизкоторыхоноименуетсяцелым от природы, а также (2) то, что так объемлетобъемлемыеимвещи, чтопоследниеобразуютнечто одно».

Інше.

«А где вне ничегонет — это законченное и целое. Ведь мы так и определяем целое: это то, у которого ничто не отсутствует;…

Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение, а именноцелое то, внечегоничегонет, а то, у чегонечтоотсутствует, будучи внеего, уже не все,какбы мало нибылоэтоотсутствующее.»(Арістотель. Фізика, р. 6 ст.80)

 А ось висловлювання про згадане вище – завершене.

«…чтоназываетсязаконченным самим по себе; одно обозначается так потому, чтосостороныположительныхсвойствнетничего, чегобыему не хватало, <так что>оно не даетсебяопределить, и нельзя найти ничеговнеего<что могло быувеличитьегосовершенство,…»

 Арістотель говорить про їх можливу тотожність, але це так і не так. Це слово може носити подвійний характер, про що буде сказано пізніше. Тому для чистоти формули видалимо слово «законченое», тоді отримаємо  таке значення Цілого.

«А где вне ничегонет — это… целое. Ведь мы так и определяем целое: это то, у которого ничто не отсутствует;…»

Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение, а именноцелое то, внечегоничегонет, а то, у чегонечтоотсутствует, будучи внеего, уже не все,какбы мало нибылоэтоотсутствующее.»

Тут вирішальну роль грають слова нижче, які і розкривають суть  Цілого як властивості.

«Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение,…»

А яке значення Цілого у частинах? Значення очевидні: «вне ничего; ничто не отсутствует…» – Ніщо.  НіщоЦіле не перевершує, Ніщо з ньогойому не протистоїть,  і Ніщо не можнавідньоговідняти. Тому Ціле у собі є нівелике, німале – ніяке – ні те, ні те, ніінше – ніщо в конкретності. Вонотакож очевидно є – неділиме.Тобто у ньому, апріорі, немаєчастин.Це – чиста властивість, функціяцілісності як така.

ЦечистеЦілележить поза межами обумовленості івизначеності, так як є – ніщо в конкретності. Не пустота як така, не абсолютна відсутність, а саме так – відсутність себе як конкретності.

Очевидно, описуючи Ціле Арістотель не має на увазі і не думає, що це – ніщо. Присутність частин як – ніщо – використовується для підкреслення повноти і тотальності, в його розумінні – завершеності Цілого, так як воно без залишків зібране у собі і ніщо з нього не є поза ним. Він апелює до матеріальних обставин і аж ніяк до Небуття. Але це – Небуття Цілого – чітко сформульоване у його вислові:

«Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение,…». А значення «…в частныхслучаях…» є – ніщо.

Також Арістотель дає, таким чином,визначення і самої мінімальної частини, яка також«…в частныхслучаях…» – ніщо, по суті показуючи  тотожність: Цілого і Частини.

Але він не приділяє уваги цьому – ніщо. Воно не носить в собі самостійного значення.  Так як нас цікавить і частина, то придивимось до цього – ніщо: «…вне ничего; ничто не отсутствует…». Це, по суті, відсутністьчогось з Цілого за його межами, про що  говорить і сам Арістотель у формулі:«…а именноцелое то, внечегоничегонет, а то, у чегонечтоотсутствует, будучи внеего, уже не все,какбы мало нибылоэтоотсутствующее.»(Арістотель. Фізика, р. 6 ст.80).

А що це таке – відсутність чогось? Ця відсутність є – присутність діаметрально протилежного іншого чогось;така ж рівноправна у своєму існуванні тому, що було спочатку присутнє. Якщо ця протилежна присутність буде сама відсутня, то на її місці постане попередня присутність. Тому – ніщо чогось – не є абсолютна пустота, а присутність протилежної властивості, коли відсутній в даному місці її антагоніст. Таким чином для Частини можна також  використати визначення Арістотеля, сформульоване для Цілого.

«А где вне ничегонет — это… целое. Ведь мы так и определяем целое: это то, у которого ничто не отсутствует;…»

По відношенню до Частини, як мінімального, у противагу максимальному – Все, церозшифровується так: мінімальначастина те, коли вонаніщо не перевершує,тобтоніщо не є поза ним, і ніщомінімальне не можнавідньоговідняти, бовоно є найменше. Які «часності» – таке і ціле. Так! Частина, як властивість, є теж у собіцілісність – ціле, і таким чином також, як ійогопротилежність – самеЦіле, є – ніщо в конкретності. У цьомустанічистоївластивості вони тотожні, як випливалоізсказаноговищеАрістотелем:

«Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение,…». А значення «…в частныхслучаях…»є – «вне ничего; ничто не отсутствует…».

Чиставластивість – Частина, як і чиста властивість – Ціле – у цьомустані є – ні те, ніінше – ніяке – ніщо в конкретності.

ТакеформулюванняЦілого і частинихоч і присутнє у формулах Арістотеля, але не є предметом йогоаналізу. Цеозначає,що з такої точки зорувінїх не сприймає і не усвідомлює.

Повернемосьзнову допопередніхвизначеньАрістотеля і добавимо до них щевизначеннямежі.

  1. пределомназывается край каждойвещи, топервое, внекоторогонельзя найти ничего,и то первое, внутрикоторогонаходитсявсе,
  2. а также — все,чтоявляетсяфигурой (формой) величиныили<тела>,имеющего величину, и равным образом конечныйпункт для каждого предмета (таковымявляется то,куданаправляютсядвижение…;

3.также —…суть бытия для каждойвещи; ибо в этойпоследнейпредел – для познания; а если — дляпознания, то и для вещи.

 

…чтоназываетсязаконченным самим по себе; одно обозначается так потому, чтосостороныположительныхсвойствнетничего, чегобыему не хватало, <такчто>оно не даетсебяопределить, и нельзя найти ничеговнеего<что могло быувеличитьегосовершенство,(Арістотель. Матафізика, р. 17; 16)

«А где вне ничегонет — это законченное и целое. Ведь мы так и определяем целое: это то, у которого ничто не отсутствует;…

Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение, а именноцелое то, внечегоничегонет, а то, у чегонечтоотсутствует, будучи внеего, уже не все,какбы мало нибылоэтоотсутствующее.»(Арістотель. Фізика, р. 6 ст.80).

 

Якщо порівняти їх одне з одним, то є очевидною їх однаковість що для «предела», що для «законченого», що для  «целого».

Чому одинакові? Бо Арістотель відносить все це до ознаки завершеності і обмеженості, до довершеності реальної речі чи властивості і ніяк до небуття їх як – ніщо конкретності. Небуття він називає, але не як якоїсь Властивості у її тотальності і по суті – безмежності, а як небуття частин, які не є не включеними у неї як – довершеність, як  ціле. Саме небуття частин Властивості за її межами  очевидно, на його думку, підкреслює цю довершеність і повноту самої Властивості, хоч у такому випадку він одночасно позбавляє її суті буття – її межі. Цю колізію – одночасного існування і буття і небуття в одному і тому ж стані властивості і у одному і тому ж формулюванні – він пропускає, але якщо прийняти його умови, то коли ніщо немає ззовні, то відсутній обмежувач – межа. Відсутнє саме – ззовні як таке. І якщо ніщо не можна відняти від чогось, то це – щось – є саме у собі своєю мінімальною частиною, але одночасно і максимальною. Значить воно є неділиме– таке, у якому відсутні частини, а значить – межі. А відсутність меж ззовні і всередині  це – небуття, згідно з заявою самого ж Арістотеля.

Тому всі вони, ці визначення, носять ознаку і невизначеності: «Нокаковозначениецелого в частныхслучаях, таково и егособственноезначение,…» –ніщо в конкретності, і ознаку завершеності, межі,обмеженості – конкретності.Завершеність тут може носитиу собі проміжну подвійну функцію. З одного боку це  є ознакою невизначеності – завершеність у собі, тотальність і чистота своєї властивості – ніщо в конкретності; і одночасно це є завершеність себе – межа, обмеженість, конкретність – замкнутість себе; бо якщо щось не є замкнутість себе, то згідно Арістотелю, щось з неї буде поза нею, а це порушує умову завешеності у собі і умову межі – як «……суть бытия для каждойвещи…».

Завершеність себе, замкнутість – суть буття Межі, а раз Межі – то і властивості(“речі”)(наслідуючи Арістотеля).

Залишилось визначитись із ознакою самої межі. Візьмемо все теж визначення Арістотелем межі, тільки видалимо слово “край” як зайве, бо межа – це край – є явна тавтологія.

пределомназывается… «вещи»,топервое, внекоторогонельзя найти ничего,и то первое, внутрикоторогонаходитсявсе,(ніщо не можна відняти; автор. )

З визначення випливає, що межа і є це – ніщо, воно протистоїть «вещи», її обмежує – що ззовні, що всередині. І те, і те – перше. Дійсно, якщо межа є ззовні – то вона є і всередині; коли ж вона є всередині – то вона є і ззовні. І те, і те – перше.

А що таке –ніщо– у даних обставинах?  Це відсутність і найменшої частини яка є поза межами Чогось, і відсутність найменшого Чогось, яке можна відняти. А ми вже, вище по тексту, розібрались, що така відсутність є –присутність антагоніста – протилежної властивості – рівноправної присутності. Таким чином ця протилежна властивість знаходиться і ззовні і всередині, і виступає у ролі обмежувача –межі-визначника цього – Чогось.

Тепер повернемось до нашої теми: Ціле і Частина.Так як ці категорії є рівноправними, то для них можна використати однакову формулу, дещо змінивши Арістотелеву.

«А где вне ничегонет — это чистое целое. Ведь мы так и определяем целое: это то, у которого ничто не отсутствует;…

«А где вне ничегонет — эточистое – часть. Ведь мы так и определяемчасть: это то, у которого ничто не отсутствует;…

Обидві категорії є завершеністю у собі – цілісністю, тотальністю і чистотою.  Тобто з одної сторони – ніщо в конкретності, і одночасно ця умова неконкретності є умовою – межі-замкнутості, тобто – конкретності. Умова межі є – відсутність себе поза собою, тобто присутність протилежності яка протистоїтьі входить у щось в якості межі.

Протилежністю Цілого і його межею є – Частина.

Протилежністю Частини і її межею є – Ціле.

Слід відмітити, що бути конкретним означає – буття себе як замкнутої, обмеженої вже частини себе – цілісного, чистого, тотального;і більше того – частини, яка вміщає у собі свою протилежність (чиста властивість втрачає свою чистоту).

Тепер розглянемо детально взаємодію Цілого і Частини, як обмежених, конкретних властивостей, які зберігають ці свої властивості і у стані конкретності.

Ця взаємодія здійснюється по лінії інь-янь, що детально висвітлено у статті “Філософія графіки символів Древньої доктрини”.

Основою будуть служити три малюнки.

Безымянный1

У першому малюнку показана взаємодія із сторони домінанти Цілого, у другому із сторони домінанти Частини, третій – їх спільна область. Взаємодія відбувається у межах ромба. Коло – це те конкретне, що утворюють протилежності– замкнутість.

У першому малюнку, де домінує Ціле, воно має максимальну присутність своєї властивості, але мінімальний вплив. Протилежність – Частина – має мінімальну присутність, зате максимальний вплив. Ціле тут набирає властивості частини, одиничності – одиниці – «індивідуальності».

У другому малюнку, де співвідношення протилежне і домінує Частина, вона і її прояв – множина –набирають характеру завершеності, цілісності – цілого.

У третьому малюнкуу їх спільній області формується результат їх взаємодії– множини – елементом яких є ціле і сама множина виступає як елемент, як ціле сама  по собі.

Ціле, як множина, яка складається з себе як частини і одночасно є сама собою як – ціле.

Множина множин, яка включає себе в якості елемента.

Слід зазначити, що наше «Ціле», як завершеність, вже є множина, бо включає у себе свою протилежність – частину і навіть більше того, вона включає у себе ще такі властивості як межа і безмежність.

В дійсності – це цілий комплекс конкретних властивостей, які беруть участь у формуванні Цілого як конкретність, при цьому кожна з них включає ціле у себе як свій елемент необхідний для існування ідеї її самої.

Все це видно з третього малюнка. Області «верха» і «низу», «початку» і «кінця» є симетричні, тому «початок» є одночасно і «кінцем». І там і там присутні і змішані у взаємодії одні і ті самі елементи в один і той же самий спосіб. Тому, якщо ви хочете почати з «початку», ви отримаєте його як «кінець», а якщо з «кінця» – то це виявиться «початок».

Звідси немає сенсу говорити, що важливіше і перше: Ціле, чи Частина.

Таким чином втрачається зміст третьої антиномії:

3) тезис: части предшествуютцелому; антитезис: целоепредшествуетсвоимчастям

Залишились ще дві:

1) тезис: целоеесть не болеечемсуммасвоихчастей; антитезис: целоеестьнечтобольшее, чемсуммаегочастей;

2) тезис: целоепознается через знаниеегочастей; антитезис: знаниецелогопредшествуетпознаниюегочастей;

По суті, ці антиномії розривають, розділяють Ціле і Частину. Але із сказаного вище видно, що у відокремленості вони є – ніщо в конкретності.

Ціле – це ідея, зміст певним чином скомпонованої конкретної множини, її «індивідуальна» функціональність, особливість, оригінальність, одиничність в собі.

Частина –функція наповненості цілого – множина певної внутрішньої конфігурації, що дає можливість виявити, втілити  ідею Цілого.

Що таке ідея без наповненості. Ви її бачите, чи сприймаєте – ні. Це чисте полотно  картини – ніщо в конкретності. А що таке намазана,  хаотично наляпана фарба на полотні, теж – ніщо в конкретності.

Ціле не є дещо більше, ніж сума його частин, бо його частини є – воно саме у кожній з них. Кожна частина несе у собі ідею самого себе – цілого, інакше як вони – частини – її реалізують через множину себе. Кожна Частина є втіленням, як Ціле, всіх можливих – даної конкретної області множин– ідей цієї області, що проявляється у різноманітті її елементів, і є сама елементом у цьому різноманітті.

Є така анекдотична історія. Один митець віз на возі свій «шедевр» – куча металолому під назвою – «Хаос» – на виставку мистецтва в іншу країну. При перетині кордону його шедевр перетрусили при перевірці, що визвало гнів митця, який заявив, що його мистецький витвір було понівечено, на що прикордонник відповів, що суть шедевру як – хаос – не постраждала.

Ціле стає одиничним, тобто воно несе в собі якусь одну конкретну ідею даної конкретної множини.

А те, що множина стала цілим означає, що вона своїм оригінальним компонуванням виражає собою тільки цю одиничну, конкретну ідею.

Зміна розташування елементарної частини множини веде до зміни її ідеї, але потенціальну можливість цих змін і відповідних їм ідей несе у собі кожна частина як ціле у собі.

Те, що ми називаємо цілим і частиною є нероздільний їх симбіоз. Це не частина і не ціле, і ціле і частина, і ні не ціле і ні не частина т. д. і т. п..

Все це відноситься до само поставання і само розгортання Себе у Собі скритої Причини Світу. Самовираження і самопізнання Себе Цілого через Себе як Частини у відповідності філософії  Древньої доктрини, вираженої і збереженої у  символах, що дійшли до нашого часу.

Олександр Білий

  Метки: , ,

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook