У садху відсутня організаційна структура або корпоративна дисципліна. Багато чоловіків і жінок, які стають садху, обирають целібат після одруження або вдівства, а інші — на початку свого життя. Садху відзначаються тим, що вони відмовляються від типового способу життя, що підпорядкований дхармі (космічному і суспільному закону, який охоплює касту, родину, гроші та державу), з метою досягнення мокші (остаточного звільнення). Целібат також має важливе значення в джайнізмі. Усі джайнські ченці приносять обітницю відмовитися від статевих відносин, а миряни спонукаються до цнотливості та навіть безшлюбності після народження сина.
Буддизм в своїх початках в Індії був орденом целібату, спрямованим на досягнення просвітлення шляхом контролю над пристрастями та відмови від матеріальних об’єктів. З розповсюдженням буддизму по всьому світу з’явилися різні варіації: в Південно-Східній Азії багато молодих чоловіків проводили у ордені лише рік; у Тибеті тантричні ченці могли одружуватися; в Японії деномінація Дзьодо Шіншу повністю відмовилася від ідеалу целібату.
У китайському даосизмі монахи та незалежні адепти часто вибирають целібат. Хоча початки цієї традиції, швидше за все, мають відношення до шаманізму, даоське чернецтво та даоське священство зараз часто відтворюють буддійські практики.
Синто в Японії не має монахів або священиків, які приймають целібат. Там є шаманки, які вважаються «одруженими» з божествами, і безшлюбні жриці, особливо в великих храмах, зокрема в сучасні часи.
У релігійних традиціях Індії та суміжних культурах целібат може бути як обов’язковим, так і вільним вибором. Ця практика є важливою для досягнення духовності та самореалізації, але її роль і значення можуть різнитися залежно від конкретної релігійної спільноти та її традицій.
Іван Гудзенко
