Одним з відомих творів про чарівну пару є праця Жозефа Бедьє «Трістан та Ізольда». Цей твір приніс письменнику і критику, і світову популярність. Бедьє був досить талановитий, здатний до написання літературних творів. Роман «Трістан та Ізольда» може розглядатися як реконструкція твору ХІІ століття. Але не можна забувати, що багато в чому заслуга самого письменника, його філологічні знання.

Сам роман просто чудовий. Це історія ще за лицарських часів, де чоловік йде на подвиги заради своєї коханої. У той час кохання було як ангел-хранитель для кожного воїна-лицаря. Трістан – це герой, який втілює ідеал справжнього чоловіка, який, не дивлячись на свою важку долю, залишається відмінним людиною, здатним на любов.
Ізольда – ідеал красивої дівчини, здатної на чисте і палке кохання. Весь роман пронизаний коханням. Мені подобається те, як автор викладає свої думки в стилі стародавнього лицарства. Безстрашний Трістан і прекрасна діва Ізольда, яких поєднує чисте кохання – це ідеальний сюжет для роману.

Історія Трістана та Ізольди… Їх імена, ймовірно, знають всі. Як і імена Ромео і Джульєтти, вони є образами великої любові з дуже сумним і трагічним кінцем. Так, історія про Трістана та Ізольду – це історія про прекрасне кохання. Однак це також історія про дурниці, історія про поспішно зроблені висновки, історія про хитрощі. На перше місце у творі виноситься, безсумнівно, тема неземної любові. Трістан та Ізольда не загорілися один до одного світлим почуттям, як ті ж Ромео і Джульєтта. Зовсім ні. Вони випили любовний напій, який зв’язав їх узами пристрасті. Варто сказати, що для Середньовічної літератури це досить незвично.

Взагалі героїв виправдовує те, що вони не знали, що п’ють, щиро вважаючи напій простим вином. Але все ж таки спочатку мені здалося, що тут немає кохання. Є пристрасть, яка спалює героїв дотла, пристрасть, яку розпалила магія. А вже потім можна відзначити, що пристрасть, пробуджена любовним напоєм, переростає в щире почуття. Герої не просто хочуть один одного під впливом зілля, але і дійсно кохають. Навіть ще до того, як випити зілля, вони симпатизували один одному. Трістану дуже подобалась Ізольда, не в образі лікаря, який його врятував, а як гарна дівчина. І ось цей мотив робить цю історію кохання неймовірною, загадковою та цікавою для читачів.

Якщо ж детальніше розгледіти головних героїв, то можна побачити таку картину. Він – нащадок славетного роду, сирота, який вірою і правдою служив своєму дядькові, королю Марку. Володар прикипів до нього всією душею і мріяв зробити його своїм наступником. Красень, відважний воїн, який здатний пройти будь-яке випробування, Трістан ніби народився з мечем в руці, все йому під силу, хоча доля посилає йому найскладніші випробування, випробовуючи його на міцність. Хоробрий юнак не раз ходив по краю життя, але кожен раз успішно справлявся з будь-якими недугами, недругами, труднощами.
Вона – прекрасна і молода білява принцеса, досвідчена у цілющих травах, двічі врятувала славному Трістану життя, цілком не знаючи, хто цей юнак, і навіть не підозрюючи, який тернистий шлях судилося їм пройти.

Бути поруч, любити один одного і не мати можливості бути разом, відкрито радіти своїм почуттям – така доля Трістана та Ізольди.
Скільки ж інтриг, скільки таємниць, скільки прикростей і поневірянь довелося пережити двом люблячим серцям. Скільки разів довелося їм боротися з світом, оточуючими, один з одним… самим з собою! Незважаючи на всі перепони, головні герої не переставали кохати один одного. З кожним випадком, який випадав на їхньому шляху, вони справлялися вдало та вміло. Трістан та Ізольда знаходили місце та час для зустрічей знову і знову. Тому що тільки справжнє кохання може пройти через таку кількість перешкод і не зникнути. Їхнє палке кохання не позбувається своєї іскорки та сили навіть на далекій відстані.
Через декілька років дівчина розпізнає свого коханого у жалюгідному блазні. Тільки кохана, тобто Ізольда, може повернути Трістана до життя. Але все ж таки життя хитра річ, яка знову підкидає свої пастки. Їх знову намагаються розлучити: Трістану повідомляють, що замість білих вітрил піднято чорні. Після цієї звістки Трістан помирає. Але такому сильному коханню ніщо не може завадити. Ізольда також помирає, після того як побачила, що Трістан вже мертвий.

Нехай при житті вони не змогли бути разом, але смерть з’єднала їх навіки. Кущ шипшини є символом їхнього палкого кохання, яке єднало їх усе життя. Навіть після їхньої смерті він єднає їх могили, як при житті єдналися душі Ізольди і Трістана. І скільки б його не зрубували, кохання буде жити вічно.
Найцікавіше в романі, до речі, є те, що майже паралельно всьому сюжету твору йде тісне переплетення догм римсько-католицької церкви і язичницьких вірувань. Наприклад, перевіряють вірність Ізольди за цілком собі інквізиторськими правилами, герої благословляють один одного. Але в той же час магія тут так і хлюпає: дракони, велетні, любовні зілля, чарівні мазі. Чудно, але все у творі виглядає напрочуд гармонійно.
Красива, трагічна історія, яка оповита неймовірною силою кохання. І не важливо, що подіяло на героїв – любовний напій, стріла Амура або інші обставини – це було кохання, кохання до труни, до болю в серці, до самопожертви.

Кохання, яке надихало протягом багатьох століть поетів та музикантів на створення прекрасних творів. «Роман про Трістані та Ізольді» – це гімн любові, яка не знає перешкод, яка переживе смерть, яка залишиться світочем у серцях людей на багато десятиліття і століття.

На жаль, справжня глибока любов – не такий частий гість на нашій землі. Але ось такі романи, як «Трістан та Ізольда» допомагають нам доторкнутися до неї, стати краще, знайти в собі силу любити не за щось, а всупереч усьому.

Іван Гудзенко

Поделитесь эмоциями

Супер статья
2
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.