Вступ. Поняття святості.

У святості є чимало різноманітних підходів та бачень. Біблійне розуміння святості в своїй основі співпадає з баченням, яке подають тлумачні словники.

Тлумачний словник української мови виділяє наступне даючи пояснення поняттю «святий»:

  • Пов’язаний з релігією, богом, наділений божественною силою.
  • Уживається як постійний епітет до слів, пов’язаних із місцями або предметами релігійного поклоніння.
  • Святе Письмо; Святий Дух, Святі місця,  які користуються особливою пошаною віруючих і куди ходять на прощу.
  • Праведний, непорочний, угодний Богові. Людина, яка провів життя в служінні богові й якого після смерті церква визнала небесним заступником віруючи

Не виникає жодного сумніву в тому, що святість є невід’ємним атрибутом Божественної сутності. Біблійна екзегетика підкреслює, що цей атрибут – це форма величності Бога, котрий у багатьох обставинах розкривав свою велич пророкам, обраному народу Ізраїлю, святим людям. Серед агностиків та атеїстів найпоширеніше тлумачення святості Бога – це спосіб проявити контроль над вірними, аби посилити тиранію по відношенню до свої підданих. В таких випадках, цей атрибут має деформовану інтерпретацію. Бо ж тут святість – накласти безпідставне табу віруючому заради поширення Божественної влади та суверенітету. Це ніби прагнення Бога обмежити людину заради відданості Йому. Таке авантюрне розуміння Божественної святості робить сутність Бога лицемірною та жорстокою, який тільки і бажає влади над людиною.

Святість як агіографічний атрибут Бога, святих і церкви: герменевтико-біблійні положення до визначення

Тлумачення біблійних текстів розкривають правдиве розуміння Божої святості і те, заради чого вона була дана. Практично, святість – це те, Ким є сам Бог за своєю сутністю та іпостассю. Бог, в якому відсутня святість, не може творити світ настільки чудесним та прекрасним. Логос, тобто Слово, Ким є Христос Ісус єдиносущний з Отцем, згідно з Нікейським символом віри проголошеним 325 р. на першому Вселенському соборі, показує, що творіння Логосом (Словом) і через Логос створено світ дуже гармонійно та впорядковано. Власне тому, святість – це принцип впорядкованості і відсутності будь якого безладу. Тому біблійний Бог не підлягає жодного порівняння з грецьким Деміургом або божеством деїстів, котрий залишає створений світ навмання без особистого впливу.

Існує чимало розумінь та тлумачень Божої святості. Проте на основі Святого Письма та способів його тлумачення, виокремимо її складові:

  • Святість – форма розкриття сутності Бога, виявлення Себе.

Саме цей критерій відрізняв правдивого Бога від фальшивих богів. Призначення ідолів у вавилонських, єгипетських та інших культах не вимагали святості, а значить форми правдивого поклоніння. Для ізраїльського народу, Бог не тільки відкрив свою волю та показав як потрібно проводити йому служіння, але й вказав Мойсеєві зробити з чистого золота пластину, на якій вигравіювати напис «Святість належить Господу» (Вихід 39:30).

Суверенітет Бога, що вказує на святість, свідчить про Його всемогутність. Відкривши Свою велич Мойсеєві через палаючий терновий кущ, Бог вказав на святість місця на якому той знаходився. Тому атрибут святості є властивістю, а не лише сукупністю почуттів та емоцій. Цей момент пережив пророк Ісая, коли мав потребу у власному очищенні. Святості без очищення не існує по відношенню до людини. Це є прямим свідченням, що Божа святість є властивістю, яку Бог бажає передати для людини, адже в цьому є Його воля. Серафими, які явились Ісаї сповіщали: «Свят, свят, свят Господь Саваот…» (Ісаї 6:3). Без Божої святої присутності затрусились «чоти порогів від голосу того, хто кликав». Присутність Божої святості, яку переживає людина приводить до самоусвідомлення її грішною, тобто відокремленою від Божественної присутності. Практично, святість і гріх виконують функцію відокремленості. Гріх – від Бога, святість – від гріховного та марнотного життя у світі. Саме грішником усвідомив себе пророк Ісая, коли побачив, наскільки славною є Божа святість. Пророк називав себе «нечистоустим». На острові Патмос подібне пережив Іван Богослов, який бачив славу та присутність Божу. У видінні він спостерігав чотирьох тварин, що не мали спокою ні вдень ні вночі.. Чути були лише їх спів та заклики: «Свят, свят, свят бог Вседержитель».

В святості Божій ніхто не може перевершити з грішних людей пам’ятаючи слова апостола Павла про те, що всі згрішили і позбавленні слави Божої. Через гріхопадіння сталось відокремлення Адама від Божої святості. Тому впізнав він себе нагим, готовим сховатись від Божої присутності.

Жертва Христа будучи найдосконалішою жертвою, говорить про повернення людини до Божої святості. Ісус Христос Спаситель – Єдине Джерело виявлення Святості Бога в людському і водночас Божественному Тілі. Якщо в часи Старого заповіту, Бог відкривав свою бездоганність та святість, як правило, через надприродні ознаки, як наприклад, блискавку на горі, суд через потоп, знищення Содому й Гомори. То в часи Новому заповіті було виявлено в Тілі Творця цих чудес, виявлено святість Божу. Спаситель Ісус в Тілі виявив себе як найглибинніший зміст святості Божої. Усі його справи – турбота про грішників, які потребують святості, без якої, як навчає Слово Боже, ніхто не може побачити Бога. В часи Мойсея видимою ознакою святості Бога була вищезгадана золота пластина, яка була прикріплена до тюрбану первосвященика і нагадувала їм, що без Бога людина не може досягти праведності. Цей напис – благодать явлена в часи Старого Заповіту. Багато прикладів свідчать про те, що Бог має більшу любов і більшу потребу в людині, аніж навпаки. Ісус Христос прийшов врятувати те, що загинуле вказавши, що лише хворі потребують лікаря. Кожен хворий – людина, котра позбавлена Божої святості. Бог пославши Свого єдинородного і Єдиносущного з Собою Сина показує попри усю втрату зв’язку людини з Богом, Собою, Своєю святою Жертвою, святість стає доступною людині. При чому, доступною не з діл праведності, а з діл Христа, до яких ми і покликані. Без Христа, як писав про це в своїх коментарях Лютер, мертвий Лазар ніколи не прокинувся б, якби не покликав Христос. Це вказує знову ж таки на Христа, як центр святості, життя та спасіння людини. Бог йде назустріч грішнику заради його освячення. Пророк Амос каже, що Бог поклявся своєю святістю, щоб підкреслити виконання його волі (Амос 4:2).

  • Святість Імені Божого.

Ця складова говорить не лише про властивість святості як частини Господнього характеру, волі, але й і Його Імені. Бог, який явився Мойсеєві, коли той запитав про його Ім’я назвав себе: «Я – Господь, і немає іншого». В оригіналі єврейських текстів (особливо масоретських рукописів), пишеться тетраграма ЙГВГ, яку українською мовою перекладають найчастіше як «Ягве», «Ягавах», «Єгова» тощо. Точний переклад ЙГВГ та його прочитання є невідомим. Але найголовніше в Його Імені – святість. Необхідність освячення Божого Імені видно з молитви Господньої «Отче наш» (Матвія 6:9) словами: «Нехай святиться ім’я Твоє».  Важливість такого освячення полягає у прагненні віруючого серця та душі триматись істини Божої, і тим самим виявляти бажання Божого керівництва в житті людини.

Освячення Божого імені вирізняє Всемогутнього Бога від усіх інших богів. У Господі, який звіщав слово пророкам як ЙГВГ означало святий, всемогутній, без жодних вад та несправедливості. Цар Соломон нагадує в Приповістях, що нечистою і мерзотною в очах Божих є та людина, котра устами своїми підтверджує свою приналежність до Бога, одна відкидає Його своїми нечистими вчинками. Ісус Христос у Слові підтвердив цю саму думку: «Що звете мене: «Господи, Господи», а не робите того, що вам кажу». Освячення Імені Божого передбачає і нашу особисту святість для правдивого слідування за Христом Ісусом.

  • Роль Святого Духа в питаннях святості

Тема про роль Святого Духа, як Третьої Особи Святої Трійці доволі обширна. Зупинимось на основній якості, якою наділений Святий Дух. Отже, мова йде про Святість Божого Духа, який, як читаємо у книзі Буття,  ширяв над темрявою, коли світ ще не був створений. Роль Святого Духа є дуже важливою в освяченні практичного життя християнина. Без Духа Святого, сучасна еклезіологія втрачає сенс. Ісус Христос, наш Спаситель сказав, що пошле Утішителя, який перебуватиме з вами, тобто з віруючими у Христа. В День Св. П’ятдесятниці, коли 120 чоловік у Єрусалимі отримали видимий знак присутності Святого Духа, разом з тим отримали сили для Благосвістя, сміливості для проповіді і благочестивого життя. Без Духа Святого неможливо освячуватись християнину. Адже Дух Господній є Святим у всіх відношеннях, у всіх своїх проявах, а тому справедливим. Мета Святого Духа – Утішителя – дати нам святість, тобто святість нашому внутрішню духу для перемоги над тілесними пристрастями і пожадливостями. Св. Апостол Павло каже до римлян, що Господь Спаситель Ісус Христос : «за духом святості через воскресіння з мертвих» (Римлян 1:6). По вірі в Ісуса Христа, не зважаючи на слабкість людської плоті та схильності її до гріха, Святий Дух заступається за таку людину, котра в щирому розкаянні приходить до Бога і жалкує про скоєний гріх. Заступництво Святого Духа вірою в Христа та щирістю покаяння «запечатується» в серці християнина (Ефесян 1:13). Не зважаючи на те, що Святий Дух і виконує роль Адвоката, коли християнин грішить необачливо, все ж, найголовніше до чого Святий Дух закликає християнина – до особистого освячення. Адже якщо віруючий в Христа відкидає роль Святого Духа в його житті і навмисно грішить, то це Господнього Духа приводить у смуток (Ефесян 4:30).  Апостол Павло пишучи до Солунян вживає термін «полум’я духа», яке можна погасити через погіршення стосунків зі Святим Божим Духом. У той же час, Господній Дух старається і постійно працює з серцем людини і робить усе можливе, щоб допомогти людині впоратись з гріховними звичками. Згідно зі слів Спасителя, найбільшим гріхом, який існує, є хула на Святого Духа, котра, не має оправдання та прощення ні в цьому віку, а ні в майбутньому (Матвія 12:31). Таким чином, святість християнина і святість Божа, це речі, які допомагають зближатись людині з Богом через Святого Духа, який для цього і посланий.

  • Святість Ісуса Христа – Другої Особи Святої Трійці.

Як про це зазначалось вище, Ісус Христос не тільки вияв Досконалої Жертви для нашого спасіння, але й вияв святості за допомогою якої, Бог приніс це спасіння людству. Народившись від Діви Марії, Він був зачатим не від бажання чоловіка, а від Духа Божого, так як і було сповіщено в Старозавітніх пророцтвах. До кінця свого земного життя, Ісус показав чисте і святе життя, яке личить Його послідовникам. Святе життя Христа означало не віддавати злом за зло, смирення, відрікатись від усього скверного та нечистого, подавлювати гнів, заздрість і усе що розділяю людину з Богом. На практиці Ісус показав головний ключ святості – любов. Любов – головний підхід до будь якої чесноти Господа і християнина. Христос це все виявив на практиці. Апостол Павло пишучи до римлян нагадав про те, що саме за допомогою своїх власних справ та вчинків, Христос довів Свою вірність (Римлян 8:5). Коли Його вчинки і Його святе Єство входить у внутрішність і зовнішність християнського життя, то людина вже не сама живе, а живий у ній Христос, як про це свідчить апостол Павло. Тоді мертві для гріха стаємо живими для Бога.  Без Христа святості не досягнути. Інакше це виглядатиме фальшиво та лицемірно, як у випадку з книжниками та фарисеями, котрі були самоправедні і не мали потреби в Богові. Завдяки святості Христової, віруючий зберігає Божу любов, дану йому в дар від Бога (Юди 20-21).

  • Святість Божої Церкви

Церква є Тілом Ісуса Христа, яка складається з людей віруючих у Нього. І хоча люди є недосконалими і здатні робити прогріхи, Церкву Христа названо святою та благословенню Богом. Однак, з еклезіологогічної точки зору, говорити про святість Церкви без історії Ізраїльського народу, як Старозавітньої Церкви, яку обав Господь для свого наміру говорити неможливо. Дійсно, народ Ізраїльський був особливим в очах Божих. Весь народ Божий було названо святим і обраним, оскільки Господь його вибрав, освятив його, уклавши тільки з  ним угоду і зробивши його Своєю власністю.

Святість Ізраїльського народу полягала у вірі в Бога, Який суттєво відрізнявся від інших богів. В цьому полягала святість Ізраїля.

Головні чинники, які робили народ Ізраїльський святим:

  • Поклоніння єдиному, живому правдивому Богові, Який виявляв Свою волю через правильне духовне та практичне життя
  • Отримали та пильнували про заповіді по відношенню з Богом та з ближнім.
  • Суворе застереження щодо ідолопоклонства
  • Застереження від ідольських аморальностей, нечистої поведінки

Бог сказав ізраїльтянам, що коли вони будуть коритися Йому та слухати Його голосу, то стануть «царством священиків і народом святим» (Вихід 19: 5, 6). Слухаючись Бога, вони були святими для нього. Господь велів для свого народу: «Будьте святі, бо Я… святий» (Нс 15:40; Левит 19: 2). Святість Божа, що торкалась взаємовідносин людини з Богом та ближнім стосувалась моральної та естетичної сторони життя євреїв. Божі заповіді слугували нагадуванням про чистоту та святість Бога щодо їжі, гігієни та моральності. Обмеження, що накладаються на ізраїльтян цими законами, утримували їх від духовного спілкування з язичниками, допомагаючи народу залишатися святим. Але в разі непокори Божим законам народ позбувався святості в очах Бога (Повторення Закону 28: 15-19). Однак, Бог все одно прагнув повернути Свій народ до святості, чим служили пророки Господні.

Хоча весь Ізраїль як народ був святий, все ж окремі люди в цьому народі вважалися святими в особливому значенні. Священики, зокрема первосвященик, були відокремлені для служіння в святилищі і представляли народ перед Богом. У цьому призначенні вони були святими і повинні були зберігати святість, щоб виконувати своє служіння і залишатися святими в очах Бога.

У різноманітних місцях Біблії святими називались різні категорії служителів та вибранців Божих. Таким чином, святими були названі:

  • пророки та інші люди, яких Бог надихав писати Біблію (2 Петра 1:21).
  • Апостол Петро назвав святими вірних Богові жінок, які жили в давні часи (1Петра 3: 5).
  • ізраїльські воїни під час військових походів, оскільки війни, які вони вели, були війнами Божими (Нс 21:14; 1 Сам. 21: 5, 6).
  • кожен народжений в Ізраїлі первісток чоловічої статі був святим для Господа, так як під час Великодня в Єгипті, Бог захистив первістків і тепер вони належали йому (Нс 3:12, 13; 8:17). Тому первістків із синів потрібно було викуповувати в святилище (Вихід 13: 1, 2; Числа 18:15, 16; Луки 2:22, 23).
  • Назаряни Божі – люди (чоловік або жінка), що дали обітницю жити як посвячення, був святим в період дії цієї обітниці. Він повністю присвячував цей час особливого служіння Господеві. Назарянин повинен був дотримуватися певних вимог. Порушивши їх, він ставав нечистим, і, щоб знову стати святим, йому потрібно було принести особливу жертву. Дні його посвячення до того, як він став нечистим, йому не зараховувалися, і він повинен був виконувати свою обітницю спочатку (Нс 6: 1-12).

Що стосується святості Церкви, вона отримала набагато більше благодаті від Бога, оскільки Церкві явлено Спасаючого Христа. Церква включає не лише кровний ізраїльський люд, а усіх, «хто кличе Ймення Господнє». В Одкровенні Івана Богослова, Церкву названо «новим Ізраїлем», який обрав Господь, тобто усіх, чиє серце та душа прагне Христа та Його керівництва в житті. Церква є святою не через людей, які входять до її числа, але виключно через заслуги Христа у ній. Св. Петро у соборному посланні пише «святим улюбленим», що були в Римі. Святість християн, як і освячення Церкви присутнє виключно черех Сина Божого. Звісно, негідно поводження в світі, а також свідомо скоєні гріхи розділяють таку церкву з Христом. В перших розділах Одкровення, де Ангол звертається до семи Церков, найбільшим закликом до покаяння церкви стосувалось Лаодикії за духовний стан теплоти та байдужості.

По великому рахунку, Господь поклав для церкви велику відповідальність, що стосується святості. Церква, як «стовп та утвердження істини» Божої, повинна зберігати істини Господні не залежно від обставин.

У тексті Євангелії Матвія містяться слова, які розкривають суть святості церкви. Ісус Христос каже: «Створю Церкву Свою, і ворота пекельні її не здолають».  Це вказує на те, що церква не є організацією або групою створеною за людськими вподобаннями. Вказуючи на церкву, Ісус мав на увазі людей, котрі послідують за Ним і зберігатимуть істину Божу до кінця. Саме тому церкву названо св. Ап.. Павлом «стовпом і утвердженням істини». Незважаючи на помилки керівників церкви, Римських пап в добу пізнього середньовіччя, єретиків, що свідомо перекручували Слово Боже, «фальшивих братів», Церква Ісуса Христа продовжує існувати і залишатись святою незважаючи ні на внутрішні негаразди, так і зовнішній тиск.  Перше за все тому, що число правдивої церкви знає лише Господь, і ніхто окрім Нього. Церкву Христову на сьогодні можна умовно розділити на два види:

  1. Видима церква та її особливості:
  • Має певне число
  • сформована в чітку видиму організацію, яка має принципи управління.
  • існують як правдиві, так і лицемірні, фальшиві поклонники та послідовники Христа.
  • подібна пшеничному полю, в якому ще видно наразі куколю, який буде спалений.

Приклад у Діях апостолів з Ананієм та Сапфірою говорить про те, що вони були членами лише видимої церкви, оскільки свідомо замислювали гріх і неправду.

Однак, Слово Боже відкриває й іншу сторону – святої та непомильної Церкви, яка на сьогодні є невидимою, оскільки в наш час складно відповісти, хто з теперішніх християн є правдивими поклонниками Христа, а хто лицемірами.

Особливості невидимої Церкви:

  • Її точне число знає лише Господь
  • складається лише з правдивих поклонників Бога, освячених Кров’ю Христа людей.
  • святість Христа перебуває у ній постійно
  • нелицемірна, правдива любов серед її членів
  • терпить утиски та переслідування в світі заради Христа
  • очікує Другого приходу Христа на землю.

Очікування Господа від нашого освячення.

Розуміння святості закріплено в агіографічній літературі різноманітних традицій християнства. У православ’ї та католицизмі святий може виступати в ролі сподвижника віри, людини, котра зробила подвиг заради Христа. Святими у православній церкві називали:

  • Ісуса Христа та Діву Марію
  • Пророків та апостолів
  • Сподвижників
  • Мучеників
  • Сповідників
  • Юродивих

Практично, дві головні гілки християнства, спираючись на агіографічну літературу, підтверджують, що святість, це перш за все досягнення людини перед Богом. Протестанти ще часів Лютера, Кальвіна разом з євангельськими течіями християнства визнають важливість людських справ для Бога, але в той же час розуміють, що без Бога, за інерцією, цього людина зробити не може. Практично, сила для святого та сподвижного життя в людині – лише в Христі. І хоча, православна практика сподвижництва або ісіхазму зводиться до стосунків з Богом, людський чинник в інтерпретації церкви погоджується з людиною, як джерелом спів спасіння разом з Христом, з чим протестанти не погодяться.

В усякому випадку, дилема в питанні святості Бога і церкви очевидна: Бог повністю є носієм святості, людина володіє відносною святістю, при чому з Божою підтримкою. Людська недосконалість не постає такою, яка б перешкоджала б освяченню, оскільки саме в цьому є воля Божа. Апостол Петро в Діях для ведення святого та побожного життя язичникам, велів не накладати жодних тягарів, окрім:

  • Берегтись ідолопоклонства
  • Берегтись споживати удавленого
  • Берегтись блуду
  • Берегтись крові

Про інше, апостоли не вказали язичникам нічого.  Послання апостола Павла говорять про специфіку святого життя церкви. Пишучи до коринтян, котрі отримали усі дари благодаті, Павло був неймовірно стурбований духовним станом цієї громади. Для Церкви святість Христа є важливою в сенсі відношення до речей у цьому світі, а також щодо поводження у злому віці Жити свято для церкви – означає берегтись усякого гріха та нечистоти, сказані в Десятьох Заповідях Божий. Перші п’ять стосуються відносин з Богом, інша ж – стосунків з ближнім.

По відношенню до Бога, святий чоловік повинен:

  • Любити Господа всім серцем, шанувати Його та виділяти час для поклоніння Йому.
  • Освячувати Його Ім’я, благословляти Його з подякою та прославляти його усім життям
  • Бути вдячним за Христа – найбільший Подарунок для Церкви, що є джерелом спасіння, освячення та вічного життя.
  • Беретись ідолопоклонства у всякому вигляді
  • Шанувати Господа віддаючи належне Його церкві, де звіщається Слово Боже та проповідується Добра Звістка про спасіння душі

Господь для освячення церкви говорить і про відношення з ближніми нашими:

  • Берегти себе від осудження та ненависті до ближнього, не судити передчасно нічого, благословляти ворогів, ділитись та допомогати.
  • Берегти себе чистим в думках та помислах. Не давати змогу аморальним думкам проникати в серце людини
  • Любити та шанувати батьків, пастирів та служителів церкви, як Христа. Слухатись наставників, та усіх, хто володарює над нами. Поважати та піклуватись про них – є черговим принципом освячення людини.
  • Не відіймати від ближнього майна, бути чесним в фінансових питаннях, і в усіх сферах дотримуватись правди.
  • Дбати про благословенний від Бога шлюб. Берегти себе від тілесних пожадливостей, що є формою ідолопоклонства і руйнують підвалини відносин чоловіка та дружини, як от порнографія, нечиста сексуальна поведінка, адже блудники не вспадкують Божого Царства.
  • Не жадати нічого від майна ближнього та всього, чим Бог надав йому в володіння знаючи, що Бог дає усім на благо по необхідності.

Приклади святого та побожного життя Церкви можливо й і не завершують повний перелік принципів ходження перед Богом. Однак, потрібно сказати, що в основі святого та побожного життя є любов, про яку повинні пам’ятати усіх, хто послідував за Христом. В цьому і є суть святості Бога та Церкви.

Близнюк Олег – бакалавр богослів’я, євангельський проповідник