Перед початком треба наголосити, що варто відрізняти загальний термін «природа» (з малої літери) від конкретного імені «Природа». Перше – це просто суть чого-небудь, а друге – назва фізичного світу навколо нас.

І. Види та підвиди світоглядів

Спочатку розглянемо їх максимально окремо.

МОНОТЕЇЗМ, або єдинобожжя, як видно із назви визнає лише одного Бога. Одначе чим не обмежується, і добавляє ще деякі атрибути. З однієї сторони божество є активним до справ створеного ним світу. З другого боку він хоч і пронизує світ, але є віддільним від нього. Таким чином монотеїстичний Бог, хоч є по-суті трансцендентальним, але має певний іманентний компонент. Також має всілякі всеможливості, як-то всесильність, всеблагість та всезнання. Єдинобожжя постулює Бога, як справді вічного, а не просто безсмертного. Створює світ такий Бог з абсолютного нуля. Таке божество обов’язково є персоніфікованим. Прикладами є практично все християнство, іслам та іудаїзм.

ПОЛІТЕЇЗМ, або багатобожжя визнає пантеон богів. Божества втручаються у світовий процес. Серед них зазвичай є деміург, який є скоріше упорядником первинного хаосу, а не повноцінним творцем. Також боги є особистостями. Відмінність від єдинобожжя, не так у кількості, як у якості. Бог є безсмертним, але не вічним. Нерідко є без-особистісні сили, як-то давньогрецький Космос, які є вічними. Боги не володіють всеможливостями. Зазвичай мають іманентну природу, як виключення можуть мати певний трансцендентальний аспект. Напівжартома, їх можна порівняти із надрозвинутими інопланетянами, або супергероями.

Генотеїзм, або енотеїзм  є підвидом багатобожжя. Особливістю є виділення одного найбільш могутнього Бога. Решта богів є ніби слугами. При цьому поклоніння йде всім, але найбільше дається наймогутнішому. Приклад, алтайська релігія – бурханізм. Не варто плутати із монолатрією, де хоч один Бог і могутніший, але поклонятися можна лише йому. Зазвичай, атеїстичні дослідники стверджують, що сюди варто віднести вірування старозавітних євреїв. Дуотеїзм, або двобожжя, признає існування лише двох богів. Приклад, зороастризм. Анімізм можна вважати першою та найпростішою формою багатобожжя.

По причинні втручання у світ, монотеїзм і політеїзм об’єднують у надгрупу ТЕЇЗМ (вузьке значення).

ДЕЇЗМ, навпаки, заперечує активне втручання Бога у створений ним світ. Одначе визначальною рисою є його повністю трансцендентальна природа. Є персоніфікованим. Світ теж створений із нуля, але божество повністю відділене від нього. Зазвичай, не є об’єктом поклоніння, і тому має світський характер. Такий Бог є вічним.

Абсолютний деїзм постулює Бога, що абсолютно не втручається у світові справи. Присутній лише при створенні світу з нуля. Як варіант, може знищити чи перезапустити світ. Відносний деїзм допускає несистемні втручання. Наприклад, тварини виходять внаслідок запущеної Богом еволюції, а людина особисто створюється із душею. Не обов’язково деїзм повинен мати світський характер. Деїстичною релігією є Кандобле, де Бог, хоч не втручається, але поставив над світом духів-опікунів. Ризикну віднести до деїзму частину гностицизму, що визнає існування трансцендентального Єдиного та іманентного Деміурга. Може визнавати і багаточисельність богів. Наприклад, Епікур не відкидав, що боги існують, але їм байдуже до світу.

ПАНТЕЇЗМ, або всебожжя, визнає Бога, який в тій чи іншій степені тотожний світові. На противагу, попередньому пунктові, божество є виключно іманентним. Варто зазначити, що при пантеїзмі світ створюється із Бога, шляхом еманації. А саме, всесвіт виникає, як витікання із божества. Сам бог є вічним.

При всебожжі, Бог не є повністю персоніфікованим. Він або свідомий, але не усвідомлює себе. Приклад, адвайта-веданта, суфізм у ісламі та вчення каббали. Або є має певне «розумне включення» без самоусвідомлення. Наприклал, Нус в стоїків чи Бог у трактуванні Пол Девіса. Або ж взагалі без-особистісний, як Бого-Природа у матеріалістичному пантеїзмі. Зазвичай є предметом поклоніння. Може мати, як світський, так і релігійний характер (зазвичай).

Частина неоязичництво є по-суті формою пантеїзму.

ПАНЕНТЕЇЗМ визнає, що весь світ хоч і є Богом, але останній має позасвітовий компонент. Таке божество є по-суті іманентним, але має певний трансцендентальний аспект. Даний Бог є вічним та виступає предметом поклоніння. Як і пантеїзм, визнає істинність еманації. Приклад, практично весь індуїзм та деякі види буддизму.

ПАНДЕЇЗМ вчить, що Бог зробив трансформацію себе у природу. Отже, маємо перетворення трансцендентального Бога в іманентну Природу. Прикладом, може служити вчення антропософів та середньовічний мислитель Іоанн Еріугена.

Інколи всі попередні пункти об’єднуються терміном ТЕЇЗМ (широке значення), як віра у будь-яке божество.

АГНОСТИЦИЗМ вважає, що наразі не дана чітка відповідь щодо буття Бога. Агностики мають сумнів щодо існування божества, але утримуються як від заперечення, так від і ствердження. Може класифікуватися по двом критеріям. Може бути, або теїстичним, і схилятися до можливості існування будь-якого Бога; або ж атеїстичним, і схилятися до думки, щодо його неіснування. Окрім них існують і абсолютні, котрі не схиляються до жодної із сторін. Також ділиться по критерію впевненості щодо неможливості доказати існування божества : одні сильні агностики – принципово не вірять у таке доказування; тоді як слабі агностики – визнають, що хоч на сьогодні не має доказів чи існує/не існує, але може бути вирішено у майбутньому. Агностицизм має виключно світський характер.

АТЕЇЗМ, або невірництво, або безбожництво, характеризується відсутністю віри у будь-якого Бога. Слабий атеїзм лише відмовляється вірити в будь-яке божество. Тоді, як сильний атеїзм, або антитеїзм – стверджує про відсутність Бога. На противагу в основу Буття пропонуються без-особистісні, виключно іманентні та не-містичні принципи. Останні, як то Природа, не є предметом поклоніння. Практично завжди, має нерелігійний характер. Бог же виступає не як реальна світова потуга, а лише як ідея у свідомості людей та їх культурі.

Агностицизм та атеїзм по причині відсутності віри об’єднують в надгрупу НЕТЕЇЗМ (широке значення).

Між іншим можна згадати і інші філософії. Але ключової ролі вони не грають, і по-суті дивляться на проблему буття божества із інших ракурсів.

Ітсизм має віру в Бога, але при цьому останній має невизначений характер. Апатеїзм виявляє байдужість до існування Бога. При цьому апатеїст може притримуватися будь-якого із попередніх пунктів. Ігтеїзм, або ігностицизм, визначається, як нерозуміння, що таке Бог, і як наслідок відсутність думки, щодо його природи. Причиною тому служить нечіткість даного терміну. Теологічний нонкогнітивізм, або теологічний антиконгнітивізм, взагалі вважає, що термін «Бог» є позбавленим будь-якого змісту і є абсурдним. Дві попередні філософії нерідко називають синонімами.

ІІ. Взаємодії світоглядів

Політеїзм → монотеїзм. Багатобожжя переростає в єдинобожжя через, згадуваний вище, генотеїзм. Ті ж самі другорядні боги досить легко назвати просто духами-покровителями чи посланниками Бога.

Політеїзм → пантеїзм. Умовно, можна стверджувати, що політеїзм перетікає в пантеїзм через деякі неоязичницькі культи. Адже, нерідко там верховний Бог, має всесвітову природу.

Політеїзм → панентеїзм. Гіпотетично, багатобожжя трансформувалось в панентеїзм на індійському субконтиненті. Можливо, древньоіндійські боги стали усвідомлюватися, як прояви Єдиного Божества.

Деїзм → монотеїзм. Можна припустити, що відносний деїзм може перетекти в єдинобожжя. Та сама релігія Кандобле, хоч і ж по-суті деїстичною, але межує із монотеїзмом.

Деїзм + пантеїзм. Поєднання даних філософій сформувало пандеїзм. З однієї сторони – спочатку Бог повністю деїстичний, бо цілком трансцендентальний ; а з іншої – Природа вже пантеїстична, так як цілком іманентна.

Пантеїзм → атеїзм. Деякі пантеїстичні божества настільки демістифікованні та деперсоніфіковані, що атеїсти би їх прийняли за свою основу Буття. Найяскравіший приклад, прийняття повністю матеріалістичної Природи, як Бога.

Агностицизм ↔ решта (окрім ігтеїзму). Не має чіткої різниці теїстичними (шир. значення) агностиками та теїстами, що не так категорично впевненні у своїй вірі. Аналогічно до атеїстичного агностицизму та слабкого атеїзму.

Атеїзм → ігтеїзм / агностицизм → ігтеїзм. Можна припустити, що ігтеїзм породжений агностиками та слабкими атеїстами. Наприклад, через їх сумнів у існуванні Бога, але без заперечення.

ІІІ. Різні інтерпретації

  1. Різночитання теїзму. Може бути у трьох значеннях. По-перше : як тотожне єдинобожжю. По-друге : як сума політеїзму та монотеїзму. По-третє : сукупність всіх філософій, що вірять у існування Бога.

Як на мене, саме краще – це третє – широке значення. Першою причиною служить, що «теос» – це просто Бог без уточнень його характеристик. Другою причиною тому служить, що тоді поняття «пантеїзм», «панентеїзм» та «пандеїзм» абсурдні, так як містять у собі слово «Бог». По-третє, виходить заплутана ситуація із теїстичними агностиками, що схиляються до пантеїстичного чи панентеїстичного божества :

– теїзм – це прийняття Бога, що активно втручається у світовий процес;

– пантеїзм – це прийняття Бога, що так чи інакше співвідноситься із світом, і скоріш за все не втручається у світовий процес;

– теїзм не включає в себе пантеїзм;

– висновок : пантеїстичні агностики не є теїстичними агностиками.

  1. Різночитання нетеїзму.

Є як мінімум два варіанта. По-перше : сума філософій, що не мають віри, щодо існування Бога. Включає, обов’язково атеїзм та агностицизм, як варіант ігтеїзм (якщо сприймати його, як самостійне вчення). По-друге : виступає, як синонім до слова «атеїзм», і не більше.

Вважаю, що перше визначення адекватніше. На користь цьому скажу, що агностики, як і атеїсти, не мають віри у Бога, хоч і не в такій степені. Приставка «не» це якраз і представляє.

  1. Відносний метафізичний атеїзм.

У філософській літературі зустрічається даний термін, у який скидають всі містичні вчення, які не визнають Бога-творця. Окрім, Дао, Брахмана, Нуса, Логоса і т.д., сюди вписують і пантеїзм із панентеїзмом та пандеїзмом.

Спростовуємо, спочатку, по їх значенню :

– атеїзм не має віри у будь-яких богів;

– пантеїзм, панентеїзм та пандеїзм вірять у різні моделі Бога;

– висновок : дані філософії не можуть бути атеїстичними.

З іншої строни в атеїзмі пропоновувані основи Буття не є містичними, не мають трансцендентального аспекту, повністю деперсифікофанні. Що точно не відповідає панентеїзму, та, зазвичай, пантеїзму та пандеїзму. Також атеїзм не приймає ідею еманації, а напроти, виступає за вічний розвиток чи самостворення. Хоча, по-суті, пантеїсти-природники – це атеїсти і мають відмовитися від слова «пантеїзм» по відношенню до себе.

(Напівжартома, атеїзм можна назвати формою пантеїзму. Адже чіткої різниці. між слабо персоніфікованим пантеїстичним божеством і неперсонофікованою атеїстичною основою Буття, не існує.)

  1. Пантеїзм vs панентеїзм.

Інколи, панентеїзм описують лише, як форму всебожжя, що прямує до єдинобожжя.

Інтерпретація не є виправданою. Хоча і пантеїзм та панентеїзм визнають еманацію, на цьому їх подібність закінчується. По-перше : у всебожжя не має трансцендентального компонента. По-друге : панентеїзм має більш вираженого Бога у плані його персонофікованості.

  1. Атеїзм vs антитеїзм.

Не раз чув про розмежування слабого і сильного атеїзму. Перший стає власне атеїзмом, і відмовляється просто вірити у будь-яку теїстичну (шир. значення) концепцію. Другий стає окремою категорією антитеїзмом, і заперечує існування Богів.

Як варіант, цілком не поганий, але підтримую класичну схему. Все-таки, різниця між слабим та сильним атеїзмом не така колосальна. Слабі атеїсти, хоч і не такі категоричні, але категорично не приймають єдинобожжя, багатобожжя і панентеїзм. Пантеїзм, в меншій мірі весь спектр, а в більшій мірі – матеріалістична форму, атеїсти сприймають, як форму себе. Просто термін «Бог» тут ні до чого, адже йде мова про навколишній світ. Деїзм та пандеїзм вони розглядають, як вкрай малоймовірні, але не неймовірні.

  1. Гностицизм vs агностицизм.

На кінець, є схема, що включає в себе два критерії : відношення до буття Бога та ступінь впевненості у цьому відношенні. (Дивитись схему на початку статті.)

Перший критерій – це або атеїзм, або теїзм. Ступінь впевненості має дві відповіді. Агностицизм в даному випадку – це філософський погляд, що повне розуміння істини є або дуже обмеженим, або взагалі неможливим. Гностицизм же, можна описати, як антонім попередньому. Розуміння істини може проходити : для теїстів – релігійно-містичне пізнання, можливо плюс наукове пізнання; для атеїстів – лише через наукове пізнання.

Відповідно, виходить чотири групи.

– агностичні теїсти – слабі теїсти в класичні схемі. Вірують (думають), але не до кінця;

– агностичні атеїсти – слабі теїсти в класичній схемі. Не вірують (думають), але не категорично;

– гностичні теїсти – сильні теїсти в класичній схемі. Абсолютно впевнені (знають) у існуванні Бога;

– гностичні атеїсти – сильні атеїсти в класичній схемі. Абсолютно впевнені (знають) у не існуванні Бога.

Можливо, і не погана схема, так як теїстичних агностиків і атеїстичних агностиків можна всунути теїстів та атеїстів відповідно. Проблема виникає із агностиками, що категорично не хочуть, хоч трохи схилятися до будь-якої позиції.

***

Як чітко бачимо, класична схема достатньо заплутана та суперечлива. Самі категорії несуть в собі або кількість богів, або ступінь втручання у світовий процес, або співвідношення із світом. Деякі є тезою, а інші антитезою. Тим самим суперечачи один одному. Як замінник їй можна використовувати термін «Вища Реальність», як відповідник основи Буття, хоч персоніфікована, хоч ні. Та використовувати декілька критеріїв, як кількість, статус творця, іманентність/трансцендентність, ступінь втручання у світовий порядок і тому подібне.

Дмитрук Андрій