Необхідно розуміти, що суб‘єктом громадського розвитку є особистість, яка виступає як вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. У соціальній філософії особливе місце займає проблема видатних та історичних особистостей.
Суб‘єктами громадського розвитку найчастіше виступає соціальна спільність: пенсіонери, шахтарі, громадяни, тощо. Вони можуть організовуватися з допомогою лідерів, еліт, державної влади, також мають самостійну активність. Соціальною спільністю ми називаємо такі реально існуючі об‘єднання людей, які характерні виявом якихось об‘єктивних ознак (праця, місце проживання, рівень доходу і так далі), почуттів, поглядів, ментальності, ролі в соціумі.
Існує два види соціальної спільності – масові та групові. Масова спільність — сукупність людей, виділених на основі розходжень у поведінці, які ситуаційні і не фіксовані, а групова — відрізняється стійким характером взаємодії, високим рівнем згуртованості; найчастіше входить у більш соціальні суспільства в якості їхніх структурних елементів. Зразком масової спільності виступають перш за все учасники широкого політичного або ж екологічного руху (за мир, проти загрози ядерної війни, забруднення навколишнього середовища), шанувальники естради, фанати спортивних команд, члени аматорських асоціацій за інтересами (нумізмати, філателісти, тощо).
В самій же класифікації соціальних спільностей виділяють ті або інші системоутворюючі базові ознаки. Таким чином за ознаками розрізняють наступні спільності: територіальні, етнічні, демографічні, культурні. Перші різняться за соціальним складом населення, освітнім рівнем, загальною культурою та професійною підготовленістю. Другі спільності є історично сформованими на конкретно визначеній території стійкою сукупністю людей, які володіють подібними рисами, стабільною особливістю культури і психологічного складу, свідомістю своєї єдності та самосвідомістю.
Богдан Стрикалюк