Історія релігій, Караїмство        08 Лютого 2015        277         Прокоментуй!

Становище релігійної громади караїмів Євпаторії у післявоєнний період

Qaraylar Караїми — один із найбільш малочисельних народів світу. Як етнос вони сформувалися на території України внаслідок асиміляції гунно-хазарськими тюркськими племенами більш давнього населення Криму. Сучасна наука відносить караїмів до тюркської групи алтайської сім’ї народів, а караїмську мову — до кипчацької групи тюркських мов. В Україні проживає майже 1300 кримських караїмів, зокрема 800 — на своїй історичній батьківщині, в Криму.

У кримських караїмів назва народу і віросповідання збігається. Проте інколи помилково ототожнюють етнічних караїмів (якими є тільки кримські караїми-тюрки) з караїмами за релігійною ознакою із країн Близького Сходу (караїми-араби, караїми-євреї, караїми-греки та інші). Тому поряд з етнічним значенням терміну існує й релігійне.Сучасне становище цього самобутнього народу досить складне. На даний момент караїмів в Україні залишилося у 10 разів менше, ніж їх було в 1914 році, лише близько 1100 осіб [7]. Скорочення кількості обумовлено втратами у війнах, а головне — національною політикою, що проводилася за часів Радянського Союзу.

Об’єктивне висвітлення взаємин радянської держави і караїмських релігійних спільнот минулих років дає можливість кращого осмислення сучасної релігійної ситуації і визначення шляхів розв’язання міжконфесійних суперечностей. Аналіз історії караїмів допомагає формуванню виваженої державної політики щодо релігій національних меншин, дозволяє правильно визначити основні тенденції їхнього розвитку у пострадянський період.

У контексті державно-партійної політики щодо юдаїзму у 50-х роках ХХ століття згадує караїмів В. Войналович [2]. Такі науковці як: Ю. Полканов [5, 6], А. Колодний [3], А. Черній [10], П. Полубічко [7], Є. Крамар [4], В. Хоменко [8] у більшій мірі розглядають становлення та розвиток караїмського віровчення, його обряди та звичаї. Тому, державна політика СРСР щодо караїмів у повоєнний період належить до малодосліджених.

Прихід до влади М. Хрущова ознаменував собою демократизацію суспільно-політичного та духовного життя радянського суспільства. Боротьба з інакомисленням, переслідування ідеологічних опонентів, масовий терор сталінського керівництва відійшли в минуле. Перед новим партійним лідером та його командою постало питання переосмислення релігійної політики. Проте, коригуючи політичну доктрину держави, влада не збиралася відступати від існуючого в СРСР режиму відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Випробувана політика войовничого атеїзму, націлена на подолання “релігійних пережитків” в радянському суспільстві, використовувалася й надалі.

Високий рівень релігійності населення, збільшення кількості віруючих, відновлення церков в Україні в часи Другої світової війни, непокоїло партійно-радянське керівництво країни. Занепокоєння негативним станом антирелігійної пропаганди в республіці та в країні в цілому спонукало вище політичне керівництво СРСР розгорнути чергову кампанію проти церковних організацій та віруючих. У липні 1954 року ЦК КПРС ухвалив закриту (без публікації в пресі) постанову “Про значні недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходи її поліпшення”, в якій зобов’язував місцеві партійні органи “рішуче покінчити з пасивністю щодо релігії, викривати реакційну суть релігії й ту шкоду, якої вона завдає, відвертаючи частину громадян нашої країни від свідомої і активної участі в комуністичному будівництві”. Проте, антицерковна кампанія, що супроводжувалась адміністративним втручанням в діяльність релігійних об’єднань, грубим ставленням до священнослужителів та прихожан з боку місцевих органів влади, зливою статей в пресі на антирелігійні теми, в яких ображались почуття віруючих, через чотири місяці було покладено край. 10 листопада 1954 року ЦК КПРС ухвалив постанову зовсім іншого змісту “Про помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення”, з якою прагнув ознайомити якомога більшу кількість населення країни. Згортання наступальних дій правлячої партії проти церкви пояснюється розбіжностями в самому керівництві країни щодо ідейної боротьби з релігійними пережитками, зростанням масового опору серед керівництва конфесій [1, с.32].

Починаючи з кінця 1950-х років державно-партійний апарат знову змінює тактику. Каталізатором широкомасштабних антирелігійних акцій стала записка ЦК КПРС низовим партійним організаціям відділу пропаганди і агітації ЦК “Про недоліки науково-атеїстичної пропаганди” та постанова “Про заходи по припиненню паломництва до так званих святих місць”. Зрозуміло, що релігійному фактору місця в суспільстві не залишилося і в хід пішов адміністративний тиск.

Період кінця 50-х років ХХ століття особливо драматичним був для релігійних громад національних меншин. Ставши заручниками створення монолітного “радянського народу ”, вони не вписувалися у змодельовану схему побудови комунізму.

Саме в таких умовах продовжувала функціонувати остання в Україні караїмська релігійна громада м. Євпаторії, відновлена ще в період німецької окупації Криму 23 грудня 1944 року. Після Другої світової війни, а особливо з середини 50-х років ХХ століття, керівництво громади активно розпочало збір матеріалів із історії свого народу. Це обумовлювалося рядом обставин. З одного боку, 30 серпня 1956 року Президія АН СРСР прийняла рішення про необхідність розширення та поглиблення наукових розробок з історії, літератури та мови караїмів, з іншого — караїми не визнавалися окремим народом, а вважалися “…не отдельною народностью, или национальностью, как они пытаются доказать, а теми же евреями” [9, арк.384].

З цією метою, на запрошення активу кенаси (А. Фірковича та С. Шапшала), наприкінці липня 1958 року до Євпаторії приїхала наукова група з інституту мовознавства АН СРСР та АН Польської Народної Республіки у складі М.О. Баскакова та А.А. Зайончковського. Тут вчені відвідали міськком партії та міськвиконком, де завізували ціль свого візиту до Євпаторії — складення караїмсько-польсько-російського словника.

Науковці зупинилися в одному з місцевих готелів і чекали зустрічі з представниками караїмської громади. Рада кенаси, газзан Б. Ельяшевич із лікарем Джигітом, бухгалтером Кушелем, Базиковичем (всі троє актив кенаси), почали готуватися до прийому гостей. Планувалася провести святкову вечерю на зібрані караїмами кошти. Проте, “…горисполком сумел вмешаться и сбор денег сорвать” [9, арк.385].

17 липня 1958 року М. Баскаков і А. Зайончковський все ж таки змогли зустрітися з членами громади під приводом огляду історичних цінностей. У дворі кенаси їх зустрів актив віруючих на чолі з Б. Ельяшевичем. Цього дня на зустрічі було близько 20 осіб, тому вчені обмежилися лише оглядом приміщення кенаси і короткими бесідами з караїмами. Наступну зустріч було заплановано на 20 липня.

У цей день біля кенаси зібралося до 35-40 осіб. Газзан виступив зі вступним словом. У своїй промові він віддячив науковцям, наголосив на значній ролі караїмського народу в збереженні порядку і миру в Криму. Далі Б. Ельяшевич попросив віруючих передати дослідникам старинні книги свого народу. Проте, завершити зустріч не вдалося. “Прикрепленный горкомом партии к этим ученым товарищ Ермак сумел культурно сорвать остальные выступления, чем вызвал недовольство ученого Зайончковского и актива верующих” [9, арк.385].

Наприкінці липня, Б. Ельяшевич зумів організувати наступну зустріч учених із інтелігенцією караїмів. Зупинилися у лікаря Джигіта по вул. Революції, 71. Цього разу це була утаємничена розмова, тож не дивно, що представники владних структур висловили в своєму звіті відверту суб’єктивність і упередженість стосовно караїмів, а особливо щодо газзана Б. Ельяшевича. “Был организован банкет. На этой встрече присутствовало до 15 человек. Что там говорилось узнать не удалось.., из беседы с евпаторийскими караимами выяснилось, что им требуется доказать, что караимы немногочисленный народ, что он самый умный и образованный” [9, арк.386].

Караїмська громада м. Євпаторії поступово почала відчувати на собі владні антирелігійні заходи. Відпрацьовані ще у сталінську епоху, вони брутально використовувалися і в період “лібералізації”. Так, біографічні дані Сергія Марковича (Мордехайовича) Шапшала, одного з представників караїмів, викликали масу запитань правоохоронних органів. Справа в тому, що в 1928 році його було обрано гахамом караїмських общин Польщі та Литви. Після встановлення у цих країнах радянської влади він зрікся посади у 1940 році. Проте, де-факто продовжував виконувати свої обов’язки в роки німецької окупації. І головне, в 1939 році С. Шапшал мав кілька зустрічей з представниками расового бюро міністерства внутрішніх справ німецького рейху. Перед ними він порушив питання про етнічне походження караїмів. Як результат, зумів урятували караїмів від катувань та розстрілів. Гахам довів гітлерівцям, що “караимы — это не евреи, а особая караимская национальность, принадлежащая к тюркским народам”.

Однією з характерних рис у боротьбі з релігією було грубе втручання у внутрішні справи громад. Кримська кенаса Євпаторії відчула на собі це сповна. Так, коли газзан Борис Ельяшевич і члени виконавчого органу організували збори “двадцятки”, де було обрано нового газзана Якова Ельяшевича, Уповноважений Ради при Кримському облвиконкомі Рудаков відмовився його реєструвати. Крім того, “за такие проделки Б. Эльяшевича и исполнительный орган” було знято з реєстрації [9, арк.387].

Незважаючи на денаціоналізацію, депопуляцію, руйнацію національних основ і традицій караїмського народу, євпаторійська кенаса продовжувала задовольняти релігійні потреби своїх прихожан. Керівництво громади підтримувало тісні контакти з караїмами інших міст. Так, збір коштів на утримання молитовного будинку надходили від віруючих Москви, Києва, Одеси, Миколаєва, Сімферополя, Мелітополя та інших міст.

Як засвідчують архівні джерела, адміністративні і репресивні заходи держано-партійного апарату, суттєво не вплинули на релігійність караїмів. У 1956 році кенаса зібрала на свої потреби близько 29 тисяч крб., у 1957 році — 31 тисячу 665 крб., в 1958 — понад 29 тисяч. У несвяткові дні молитовні зібрання відвідувало від 8 до 17 осіб похилого віку. На паску, осінні свята, відвідуваність збільшувалася (до 250-300 осіб) за рахунок прихожан із Сімферополя, Бахчисараю, Феодосії та інших міст [9, арк.389].

Така активність релігійної громади не вписувалася у межі радянського законодавства про культи. Вона була звинувачена в тому, що її діяльність “выходит за пределы культовых целей, они не ограничиваются местожительством членов общества г. Евпатории, а распространяют свою деятельность далеко за пределы области.” Крім того, “ из кассы общества верующим и другим лицам оказывается незаконная материальная помощь.., распространяется религиозная литература, ведется националистическая пропаганда” [9, арк.383]. Як приклад, Уповноважений Ради при Кримському облвиконкомі у своєму звіті називав суму в 100 крб., яка була виплачена А. Зайончковському. Одного з наведених фактів було цілком достатньо, щоб товариш Рудаков оголосив свій вердикт: “Релігійна громада караїмів в м. Євпаторії неодноразово порушувала радянські закони про культи, в зв’язку з чим 29 січня 1959 року облвиконком виносить рішення про зняття з реєстрації релігійної громади та про закриття молитовного будинку” [9, арк.383].

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Отже, розгортання антирелігійної кампанії кінця 50-х років ХХ століття в Україні, застосування адміністративних і репресивних заходів з боку владних структур було спрямовано на нейтралізацію будь-яких проявів духовного відродження національних меншин. На зміну тимчасовій відлизі в державно-церковних взаєминах прийшло брутальне втручання у внутрішні справи громад. Обмеження релігійної діяльності, фінансовий контроль, сфабриковані справи, арешти та обшуки служителів культу, закриття молитовних будинків стали повсякденним явищем.

Караїмська кенаса в Криму продовжувала діяти за умов тотальної руйнації національних основ і традицій малих народів. Намагання активу громади відродити власну історію народу, його релігію зазнали невдачі. Радянський тоталітаризм в духовній сфері продовжував писати свою історію. Тут не було місця іншим народам окрім радянського, іншим релігіям окрім комуністичної. Караїми стали черговою жертвою продуманого державно-партійного свавілля. Втручання в роботу громади, чіткий контроль за її матеріальним становищем, переслідування релігійного активу, відмова легалізувати нового газзана, зняття з реєстрації його попередника, виконавчого органу — закінчилося зрештою висуненням звинувачень проти караїмської громади. Вердикт було виконано у 1959 році, коли остання релігійна громада караїмів припинила своє існування.

Олексій Гура

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України

Полтавський національний педагогічний  університет імені В.Г. Короленка

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Бажан О. Антирелігійна політика в УРСР в 1950-ті роки: позиція церкви, настрої серед віруючих // Релігія і церква в історії України / Збірник матеріалів Міжнародної наукової конференції — Полтава: АСМІ, 2006. — 556с.
  2. Войналович В.А. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940 — 1960-х років: політичний дискурс — К.: Світогляд, 2005. — 741с;
  3. Історія релігій в Україні: Навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін.; За ред.. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. — К.: Т-во “Знання”, ККО, 1999. — 735с. — (Вища освіта ХХІ століття);
  4. Крамар Є. Караїми // < http: // turkolog.narod.ru / info / 181.htm >;
  5. Полканов Ю. Вероисповедание караимское // Наука и религия — 1993. — №9. — С.32-33;
  6. Полканов Ю. Кримські караїми — малочисельний корінний народ України // < http: // www. cidct.org.ua / uk / studii / 2(2000) / 6.htm >;
  7. Полубічко  П. Галицькі караїми // < http: // www. geocities.com. / trybuna 2000 / HDKaraymy.dok >;
  8. Хоменко В. Караїми. У цілому світі — найменший народ // Голос України. — 2001. — 3 липня. — С.13;
  9. Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф.1. — Оп.24. — Спр.4704;
  10. Черній А. Релігієзнавство. Посібник — К.: Академвидав, 2003 // < http: // ebk.net.ua / book / religia / 27.htm >.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook