Було багато відомих софістів, таких як Фрасимах, найбільш відомий як антагоніст Сократа в книзі «Держава» Платона, та Гіппій з Еліди, ще один сучасник Сократа та один із найбільш високооплачуваних софістів того часу. Однак три найвідоміші — Протагор, Горгій і Критій, чиї центральні аргументи пізніше будуть розроблені іншими західними філософами на підтримку тверджень релятивізму, скептицизму та атеїзму.
Протагор з Абдери найвідоміший за твердження, яке найчастіше дається як «людина є мірою всіх речей», що означає, що все залежить від індивідуальної інтерпретації. Одній людині, яка звикла до теплого клімату, кімната здасться холодною, а іншій, яка звикла до холодного клімату, вона буде теплою; жоден, згідно з Протагором, не є об’єктивно «правильним» або об’єктивно «неправильним», але обидва мають рацію відповідно до свого досвіду та тлумачення. Протагор ніколи не заперечував існування богів, але стверджував, що жодна людська істота не може сказати про них нічого остаточно, оскільки просто неможливо отримати таке знання. Існування богів і якою б не була їхня воля, як і все інше в житті, вирішувала кожна людина, і що б вони не вирішували, для них це була правда.
Горгій стверджував, що не існує такого поняття, як «знання», і що те, що прийнято за «знання», було лише думкою. Фактичне знання було незрозумілим і непередаваним. Горгій детально виклав своє твердження, щоб показати, що те, що люди називали Буттям, насправді не могло існувати, тому що все, що «є», повинно мати початок, а те, що люди називали Буттям, не мало відомої Першопричини – лише думки людей щодо того, що могло б бути Першопричиною – і тому Буття не могло логічно існувати. Те, що люди сприймали як «реальність», не було ані Буттям, ані не-Буттям, а просто те, що-є, але те, що саме складається з того, що є, було непізнаним і, якщо б це було відомо, не могло бути повідомлено іншим, оскільки вони не могли б зрозуміти.
Критій був родичем Платона (двоюрідного брата його матері) і раннім послідовником Сократа. Він був одним із тридцяти тиранів, які повалили афінську демократію, і вважається, що той факт, що він був учнем Сократа, виступив проти останнього під час його суду за безбожність у 399 році до н. Критій найбільш відомий своїм аргументом, що релігію створили сильні та розумні люди, щоб контролювати інших. У великій поемі він описує часи беззаконня, коли розумні люди намагалися навести порядок, але не змогли. Вони вирішили створити вигадку, у якій існували надприродні сутності, які могли зазирнути в серця людей і судити їх, посилаючи незліченні покарання на тих, хто кинув виклик порядку. З часом цю вигадку стали ритуалізувати як релігію, але насправді не було ні богів, ні загробного життя, ні сенсу релігійних ритуалів.
Платон розглядатиме твердження більшості досократиків, повністю або частково, у своїх творах. Думка Піфагора особливо вплинула на розвиток теорії Платона про безсмертя душі, загробне життя і пам’ять як спогад про минуле життя. Релятивізм Протагора, антитеза ідеалізму Платона, надихав і заохочував багато його діалогів. Насправді можна стверджувати, що вся робота Платона є прямим спростуванням Протагора, але концепції всіх досократиків різною мірою враховують роботу Платона і, таким чином, створили основу для розвитку західного світу
Іван Гудзенко
