Смертні живуть в лабіринтах . У кожного свій Мінотавр. Своє Руно і свій Ясон.У кожної генерації свій Дамоклів меч. Кам*яниці міст від дощу не рятують.
Але дають ілюзію безпеки – втечі від відповідальності. Бо злим бути простіше – вбивати простіше, ніж оживляти, грабувати і гребувати приємніше, аніж дарувати і приймати допомогу. Пес Гордині і Жадоби наступає на п*яти. І немає ради на цього Цербера.
Тому маєш стати собі Героєм і Гераклом. Маєш берегти в собі добрість і благість, зрощувати їх, плекати, як герані на вікнах перед війною. Квіти революції не приносять спокою, лиш сумнів і сум. Борися радістю, борися благістю та усміхом. Бо ти людина. Виходиш за будь-яку систему координат. За межі звичного та комфортного.
Гоголь писав, мовляв у людині мало людини, а ти знайди. Зрости. Стань більшим і кращим ніж ти є, не всупереч іншим, а заради них. Жонглюй сонцями замість ножів. Згадай величну малість дитинності, яка колись спонукала радіти кожному дню і кожній події довкола. Чому ти став іншим і коли? Колись був як той пластилін: обтікав світ, а він в свою чергу тебе. Зупинись. Вернись в чертоги свого світла. В колиску. В огром своєї малості. У безмір всеприсутності і вседотичності. Джунглі міста нас не врятують, як і тиша монастиря. Тільки дух і чин здатні щось змінити. Бог замість бренду. Хліб замість меча.
У гаванях серця хай квітнуть вишневі сади. Носи в собі меч миру, як Христос, як князь тиші. Тебе розпинають, а ти цвіти, проклинають, а ти цвіти. Проганяють, а ти цвіти!
Радіти – не значить змиритись зі злом, але навпаки долати його. Чим більші зливи, тим пишніші сади потому.
Ділися одягом, їжею, серцем, думками, не злостися, стань махатмою, брахманом, на островах своєї реальності. Не впадай у крайнощі, не гордися, та зберігай гідність, поступайся, але не принижуйся. Не стань блазнем, але нудьгу з відчаєм оминай.
У видимому зри невидиме, як говорив філософ, дружи з тваринами і людей не цурайся, день сприймай як Диво, дякуй богам за нього.
Звіра в собі випалюй Молитвою, а не можеш молитися, то хоча б не чини зла.
В цьому і є весь Закон, весь наш пожиток, весь наш оброк, подяка небу за життя.
Тригуб Богдан Олександрович, місто Луцьк
