Історія формування богослужінняСлужба, присвячена спогаду останніх днів земного життя Ісуса Христа, Його добровільних страждань, хресної смерті носила латино мовну назву «Пасія» (лат. passio – страждання, у церковно – слов’янському варіанті — страсть). Вид цього незвичного на перший погляд богослужіння було сформовано у XVІІ столітті київським митрополитом Петром Могилою. Поява чину служби була зумовлена насамперед впливом католицизму на богослужіння православної церкви. Відповідно, такий чин існував на Заході у XVІ – XVІІ столітті. Подібне ж нововведення було здійснене у протестантизмі.
У західній традиції Пасія виглядала як реальне театральне дійство за участі переодягненого духовенства у відповідний для цього одяг, що супроводжувалося читанням невеликих уривків з Євангелія про Христові страсті. За звичай воно відбувалося із супроводом духовної музики та співу. Деякими західними композиторами було укладено музичні твори, приурочені євангельській події страждань Ісуса Христа. Наприклад німецьким композитором Бахом було складено прекрасний музичний шедевр, який відтворює реальність євангельських подій, душевне співпереживання, земні страждання, страх людини перед кінцем життя. Ним було створено два музичних твори, які отримали співзвучну назву «Страсті по Матфею», а також «Страсті по Іоанну».
У XVІІІ столітті православним богословом Нікольським було зазначено, що до чину Пасії з великою повагою відноситься південно – руський православний народ, неодноразово приймаючи участь у ньому. В українській православній церкві вид такого служіння виникає за часів діяльності митрополита Київського і Галицького, всієї Русі. Завдяки йому це чинопослідування потрапляє у Православну церкву.
Практичне богослужбове використання
Ця служба нагадує собою послідовне читання уривків зі Святого Євангелія, у яких глибше розкривається суть і мета земного служіння Ісуса Христа як Людини. ще однією особливістю є вставка пісне співів, які запозичені з чину служби Великої П’ятниці (Виніс Св. Плащаниці). Служба має чітку вироблену структуру: від виголосу священика «Благословен Бог наш… » до співу тропаря Страсного Четверга «Коли славні ученики на вечері просвіщалися…», під час якого звершується кадіння вівтаря, іконостаса, Голгофи і всього храму. Використовується велика єктенія (прохання за віруючих), після якої зазвичай священнослужитель жалобним співом прославляє страждання Христові «Слава Страстям Твоїм, Господи », у цей момент розуміючи велику жертву заради спасіння усього грішного людства.
Таке твердження, що пасія є виключно богослужінням, яке належить тільки Католицькій церкві – хибне. Оскільки воно не містить жодних пісень або ж текстів, властивих лише для католицизму, яке б тим самим стало прямою суперечливістю догматиці православної церкви. Тому що церковні пісні для Пасії використано з Постової Тріоді та чину служби Великої П’ятниці . На відміну від православної практики, католицька відрізняється більше емоційністю та чуттєвістю образів , так як головна увага приділяється у ній сфері людських почуттів і безпосередньої їх приналежності до реально відтворених євангельських подій: побиття, несення хреста, розп’яття, муки.
Усе це мало б відображати у людині відчуття власної провини за смерть Сина Божого, розуміння своєї гріховності. А православна практика, на відміну від такого собі вдаваного театралізму Католицької церкви – відносить думки, слова, людські емоції як приналежність історичного моменту, що є важливим не лише в самому богослужінні, а в духовному житті православного християнина. Важливість страждань Христових полягає у спасінні людської душі від її гріхів, що тим самим дає можливість нам усім побачити свій душевний стан. Таким чином основною причиною звершення цієї служби (не передбачена Типіконом православної церкви ) є цілковите зосередження на людській душі, яка в одному випадку йде правильним шляхом спасіння або ж через гріх віддаляється від Бога і зазнає вічної загибелі. Пасія — нагадування православним християнам про найважливішу мету посту, яка полягає у покаянні і відродженні духовного стану людини, гідної зустрічі Воскресіння Христового.
Богдан Стрикалюк
