У наш час постійної глобалізації всього і вся, міграції населення є далеко не рідкісним явищем. Іммігрують десятками тисячами. Тому виникає питання : чи принесе масовий приплив іммігрантів незручності місцевому населенню.Для деяких країн це питання стоїть менше гостро ніж для інших, наприклад ситуація у Західній Європі по відношенню до Східної Європи. Для деяких людей даної проблеми просто не існує. Аргументують це тим, що місцеве населення не має переваг перед чужинцями. Інколи доходить справа до того, що на державному рівні проголошують політику «полікультурності», де місцеве населення втрачає свої природні привілеї. Крайні праві та націоналісти заявляють про загрозу збереження націй та держав. Расисти говорять про вимирання білої раси. Нерідко справа доходить до погромів та вбивств.
Пропоную розглянути причини масової імміграції, а також протилежні точки зору.
Які причини ?
Імміграція – в’їзд іноземців у будь-яку країну на постійне або тимчасове проживання.
Дане явище існувало здавна. Варто згадати лише імміграцію євреїв, велике переселення народів (за Середньовіччя) чи імміграцію із Європи у Америку. Наприклад, США – країна мігрантів, де корінне населення (індіанці) становить лише близько 1%.
Причин імміграції багато. Одні втікають від збройних конфліктів, другі від бідності, треті приїжджають для кращої кар’єри. Але всі вони зводяться до одного – пошуки кращих умов життя. Імміграцію повністю зупинити неможливо, адже у країнах, що розвиваються наявне перенаселення, яке несе за собою погіршення умов життя.
У країнах Європи та Росії, корінне населення має мінусовий приріст населення, тобто смертність перевищує народжуваність. Таж проблема і у нащадків білих колоністів в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ПАР. Проблема полягає в тому, що нація старіє, і внаслідок цього зростає навантаження на працюючу людину. Це може призвести до такого співвідношення : на одного працюючого припадатиме два пенсіонера, і тим збільшиться тиск на зарплатню. А також може призвести до збільшення досягнення пенсійного віку на декілька років. Тому, уряди Західної Європи були змушенні прийняти програму, яка дозволяла масову імміграцію, яка б заповнила недостачу робочої сили.
Але останнім часом багато країн Європейського Союзу вносять закони про обмеження в’їзду іммігрантів, і партії, які використовують це питання, мають непогану підтримку з боку корінного населення.
Ненаціональне і нерасове питання.
У більшості населення студенти із-за далекого зарубіжжя не викликають побоювань. Адже вони перебуватимуть у країні тимчасово, і тільки незначна частина із них може залишитися. Це – також прояв імміграції, тільки тимчасового характеру.
Коли йде мова про трудових мігрантів, то вже виникає ряд побоювань. В першу чергу це пов’язано із тим, що іноземці певним чином заповнюють ринок праці. Треба не забувати, що проблема безробіття у Західній Європі стоїть досить гостро, і місцеві жителі, також знайомі із цією проблемою. Інколи через це ситуація доходить до погромів, які у великій мірі є невиправданими. Зазвичай іммігранти потрапляють на фізичну роботу із меншою зарплатнею, ніж у місцевого населення. Питання іммігрантів не так є національною, а скоріш за все є соціально-економічною проблемою.
Нажаль, радикально праві додають до цієї проблеми ще й і ксенофобію. У країнах Європи крім титульних націй (наприклад, у Великобританії це англійці ) живуть ряд інших європейських, і не дуже європейських народів (угорці, естонці та фіни, які не належать до європейської мовної сім’ї народів). Але це не заважає їм мирно співіснувати. Вони ніби складають разом єдину культурно-цивілізаційну структуру, незважаючи на національність. Тому більш доцільно говорити не про інтереси власне титульної нації, а про інтереси корінного населення, яке народилося і живе в певній державі.
Патріотизм (любов до батьківщини) є не тільки у представників державоутворюючої нації, а у представників національних меншин. Наприклад, поляк, що народився у Німеччині, може бути патріотом «Дольчланду». Тай і німці можуть не бути патріотами своєї країни.
У випадку расового характеру даної проблеми доказів ще менше. Не зрозуміло, що розуміти під поняттям «раса». Чи це раси у розумінні географії (європеоїди, негроїди, монголоїди), цивілізації (східна, західна), народів чи груп народів (слов’яни, індійці, араби і т.д.).
У межах навіть однієї нації чи народу менталітет у різних його частин проявляється по-різному. Наприклад, у сільського населення він більш виражений, ніж у жителів міст. Також не забуваємо і про індивідуальність кожної людини. Це у повній мірі можна віднести і до раси, яке саме по собі поняття широке. Афроамериканці – нащадки негрів – менталітетно частково вписуються у народ англоамериканці. Тобто, чужинці з часом можуть бути асимільовані і не відрізнятися від коріннішого населення, окрім свого походження.
Корінне населення та іммігранти.
Тому, автор статті не вживає слова «раса», або «нація», а концентрується на «корінному населенню». Останнє являється більшістю на території певної країни, тоді як іммігранти є національними меншинами.
А тепер поставлю риторичне запитання : чи ї інтереси варто ставити вище : більшості чи меншості ? У даному випадку інтереси корінного населення є більш вагомими ніж інтереси іммігрантів, навіть по причинні чисельної переваги. Звісно не треба повністю нехтувати і іноземцями. Адже суть сучасної демократії (мається на увазі «народовладдя») полягає у владі більшості, із урахуванням інтересів меншості.
Зазвичай, вище приведена асиміляція не проходить і мають місце добровільні гетто. Вони не є складовими суспільства, живуть по інших законах, і чим можуть провокувати агресію з боку місцевого населення.
Іммігранти не є гіршими, вони просто інші. Тому вони, як гості, не повинні тотально порушувати правила господарів країни.
В такому випадку корінне населення має повне право обмежувати в’їзд іммігрантів. Також вони мають право коригувати правила їх життя, як наприклад у Швейцарії, де заборонено традиційна для мусульманства діяльність мінаретів – скликання із вежі до молитви. Чи ускладнювати правила надання постійного громадянства, яке включає у себе значний термін проживання чи знання мови.
Також є протилежна думка – глобалістична. Вона заявляє про кризу національної держави через неможливість ізоляції від світу, який що дальше стає більш глобалізованим. Є декілька претензій і до неї. Наявність глобалізації не виключає такі поняття, як «батьківщина» та «патріотизм». Глобалізм також несе певні великі загрози. Все це не означає, що держави не повинні не захищати свої національні інтереси у ті способи, які вважають доцільними.
Навіть у такій терпимій країні мігрантів, як США, існує проблема з імміграцією із Латинської Америки, в першу чергу із сусідньої Мексики.
P.S. Проблема масової імміграції існує. Вона повинна вирішуватися більшістю місцевого населення, але при цьому не набувати ксенофобського характеру.
Дмитрук Андрій
