Сіффінська битва – це одна із найбільших військових баталій в історії ісламу. Передумовою війни стали непорозуміння і суперечки, що призвели до неадекватних дій одних і виявили шляхетність інших. Шляхетний Алі у протистоянні з Талхою та аз-Зубайром викликав занепокоєння у сирійського намісника Муавії. Ставати суперником Алі не мало жодного сенсу, та й зрештою Муавія не мав такого релігійного авторитету як він серед умми. У надісланих листах Муавія звертався не чинити вбивств мусульман.

Перемога Алі в Басрі дала можливість закріпити за собою владу халіфа і привернути увагу інших, в розпорядженні опинилася іракська армія. Омейяди, яік підтримували бунтівників приєднуються до Муавії, становище якого стало набагато складнішим. Справившись з іракськими справами, Алі пропонує Муавії принести байю (клятву).

Доставити послання було доручено Джаріру аль Баджалі, який користувався становищем Муавії. Муавія при зустрічі з Джарірем попросив у нього час на роздуми. А сам у той час радився зі своїм оточенням. Муавія залучає до себе Амра і обіцяє тому в разі перемоги  посаду намісника Єгипту. Амр прибуває до Дамаску.

Середньовічні  історики свідчать, що з появою Амра розгорнулася ціла пропагандистська кампанія в Сирії, де переконували жителів у тому, що співучасником вбивства Усмана є Алі. Як стверджує ал-Мінкарі, що в ході очікування відповіді відбувся обмін посланнями між Муавією та Алі. Зі сторони Муавії висувалися умови. Умова наступна: Муавія забажав Єгипет та повну незалежність після того як Алі помре. Тоді Алі запропонував вибір: присяга, мир чи війна. Муавія відмовився присягати майбутньому халіфу.

Джарір приніс погані новини Алі, після яких той відправляє Маліка аль-Аштару для оволодіння Джазірою, розділеною між Іраком та Сирією, Муавія – ібн Кайса із загоном ібн Махрами атакує військо аль-Аштари між містами Ракка та Харран. В ході нічної битви, ворогам довелося відступити. Під покровом ночі повтікали. Аль-Аштар наносить удар по сирійським військам і штурмує Харран. Дізнавшись, що ситуація критична, Муавія направляє на поміч бойову кінноту, очолену Абдуррахманом. Аль-Аштару потрібно було відступити до Ракки, в якій зчинився спротив, потім – до Кіркісійї, де зазнав невдачі.

Алі виступи в з промовою в мечеті міста Куфа, оголошуючи про військовий збір. Жителі Куфи схвалили рішення шляхетного Алі, а знатні займали нейтральну позицію (Хензан ібн ар-Рабі, Абдуллах ібн аль-Муттамі) і відмовляли від цього. Армія Алі становила 50 000 людей. За декілька днів Алі було направлено 12 000 воїнів під командуванням Зіяда ібн ан-Надра та Шурайха ібн Хані, які мали йти по правобережжю річки Євфрат.

Основні ж сили Алі рушили в гарнізонне місто аль-Мадаїна, звідти було відправлено 3000 війська з їхнім командиром Макілою ібн Кайсою ар-Ріяхою до Мосула. Алі ж рушив до Анбара, в сторону лівого берегу річки Євфрат.  Для відбиття атаки Муавія хоче поставити сильний заслон на кордоні з Єгиптом намагаючись у такий спосіб завадити ібн Хузайфу здійснити напад на Палестину.

Як тільки загін Алі досягнув Анату, Зіяд з Шурайхом дізналися про наближення армії Муавії і ті бажали об’єднатися з військом Алі, але на заваді стали місцеві жителі, і тим не залишалося іншого вибору, окрім направлення в Хіти. Алі ібн Абу Таліб висунувся вперед, інші його наздогнали перед містом Кіркісійєю. У місті  Ракка бажав переправитися через Євфрат, але жителі закривши ворота, позбавили переправних засобів Алі.

Після погроз аль-Аштара штурмувати Ракку та перебити усіх до одного, міщанам нічого не залишалося як допомогти з переправним човнами та навести наплавний міст неподалік Баліха. Після переправи Алі через Євфрат, спереду був направлений ан-Надр, якому довелося зіткнутися з сирійськими військами командира Абуль-Авара. На підмогу прийшов аль-Аштар. Останньому прийшлося тримати іракський натиск до  закінчення дня, а при темноті відірвався, приєднуючись до сил Муавії.  При переправленні Алі через Євфрат, Муавії вдається отаборитися на південному березі річки біля зруйнованого візантійського поселення Сіффін.

Іракці були відрізані від шляху водопою. Після прохання допуску до пиття води, Муавія відмовив. Аль-Аштар був готовий піти атакою на сирійців для розчищення шляху до води. Муавії тепер потрібно було піклуватися за своє військо. Алі проявив шляхетність до чужого війська, на відміну від Муавії, дозволивши користуватися дорогою. Цей випадок ще більше зміцнив авторитет Алі. Датується ця подія 657 роком нашої ери (36 рік зуль-хіджи).

Невеликі сутички продовжувалися. Родичі та однодумці могли спокійно відвідувати один одного,  сперечатися, шукати шляхи примирення. Найбільшу активність проявляли 30 000 людей – знавців Корану із сирійців та іракців. 37 року за хіджрою військові дії відновилися. Війська Алі вишукувалися у бойовий порядок: авангард, центр з лівими та правим флангами, правим та лівим крилом та засадним загоном, з керівниками піхоти й кавалерії.

В середу зранку у 657 році розпочалася вирішальна битва, тривалість якої – 9 днів з переривом сну та молитви. Воїни Алі завдали удару Убайдаллаху, Зуль-Калу, Аммару ібн Ясіру, Абдуллаху ібн Будайлу. Бачачи безвихідне становище Муавія благав припинити війну, але Алі відмовив йому. Ця битва мала визначити справжнього переможця. Жорстока битва не дозволяла зробити перерву на вечірню  молитву. Темрява покривала воїнів, чути було крики поранених воїнів. Битва йшла до переможного кінця, доки ті не відчули спрагу.

Становища бою вирішив зупинити Амр ібн аль-Ас, піднявши на списах сувої Корану. Побачивши воїнів з сувоями Корану сирійці сказали краще подумати про жінок та дітей, адже прийдеться відбиватися від румів, турок і персів. Битва була зупинена за наказом Алі, котрий увійшов і зрозумів становище воїнства.

Потім складали текст угоди щодо третейського суду. Алі запропонував титулування «амір аль-мумінін», правда не всі з цим погоджувалися. Ця ситуація мало не привела до сутичок, кровопролиття. І щоб це зупинити, шляхетний Алі підписує договір, котрий завірили тридцять свідків, з датуванням – 31 сафара 37 року хіджри (31 липня 657 року нашої ери).

Договір схвалили сирійці, іракці не погоджувалися, але зрештою схвалили. Вбитих поховали належно. Як тільки війська увійшли в Куфу роздалися жіночі крики за загиблими у цій війні із двох сторін. Згідно військової точки зору битва стала нічийною, втрати з обох сторін.

У суперечливому питанні халіфату, Муавія практично ставився поряд з Алі. Дружна армія була розколена. 8-12 000 від Алі відійшли і поселилися в аль-Харурі. Їхнім висуванцем став Шабас ібн Рібі ат-Тамімі, імамом – Абдуллах ібн аль-Кавва ал-Яшкурі. Розколена група стала називатися харіджітами («ті, які вийшли з покори»).

Щоб зробити єдність табору, Алі посилає Абдуллаха аль-Харуру для переконання бунтівників уривками із Корану, з правомірністю вирішенні питання третейського суду. Будучи твердими і непохитними у своїх позиціях пізніше харіджіти погодяться на умови Алі. Спочатку з ними було досить важко, але Алі вдався до підкупу після призначеного до Ісфахану та Рею намісника Язіда ібн Кайси.

Алі нагадує за підняття сирійцями сувоїв Корану на списах, чого вимагали самі харіджити і виконав це. Харіджіти визнають свою провину і в цей час приносять покаяння перед Аллахом. Потім Алі обіцяє виступити проти ворога відразу як тільки закінчиться зустріч арбітрів, і лише тоді харіджіти повернулися до міста Куфи.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Іслам

Ібадити

Ібадити – адепти хариджитського напрямку в ісламі. У 684 році нашої ери напрям заснував Абдаллах ...
Іслам

Віровчення шиїзму

Доктрина Необхідно зазначити, що на віровчення шиїзму вплинула антична філософія, а також такі  релігії як ...
Іслам

Історія шиїзму

Шиїзм – другий після сунізму напрям в ісламі. Становлення шиїзму відбувається вже після другої половини ...
Іслам

Ібн Сад аль-Багдаді

Ібн абу Абдуллах є арабським хроністом, видатним ісламським науковцем. Народився у 784 році нашої ери ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *